- Милостиві панове, полковники війська запорізького. Відповідь наша… звучить…
Він спустив голову та поклав долоню на рукоять рапіри.
- Звучить: ні. Ми не дамо вам наших шляхетських привілеїв. Не допустимо козаків до гербів.
Поміж запоріжцями повисла страшна, всеохоплююча тиша.
- Не заперечуючи вашої лицарської хоробрості та стійкості в боях, не можемо ми допустити до привілеїв людей, які не уродилися шляхтою, але є generationis plebeorum (плебеями в поколіннях – лат.), простолюддям, оберненим в хлопство. Наша шляхетська вольність була надана нам Богом за мужність та чесноти гербових панів-братів. І як така, не може вона бути перенесена на нижчі стани, на міщан, а над усе – на плебейський, хлопський стан, з якого більшість з вас і виводиться.
Богун захарчав. Він мало не впав, але його підтримали козаки. Гарчання розійшлося поміж козацькими полковниками; вуса, брови та бороди настовбурчилися, руки схопили пістолі і шаблі. Ось-ось вже Гроїцький та Баран хотіли кинутися на польських депутатів, вже хтось скликав козаків перед церквою; у повітрі висіла звада…
Спокій врятував Богун. Він вдарив Гроїцького по плечу, відштовхнув Барана, з усіх сил вдарив булавою по столу. І тут же зблід, немов не впавши на складені тут же папери.
- Ага, виходить так воно, - з трудом видавив він з себе. – Як ми були вам… потрібні, то ви нам сукно давали, в море вийти дозволяли, тоді ляхи козаків за рідних братів мал.. Як треба було під Хотин, ми пішли під Хотин. Як була звада під Смоленськом, ми пішли під Смоленськ. Як треба було царя грабувати, так ми й грабували. Як треба було пана Владислава підтримувати, то ми дорогу до престолу царського шаблями прорубували. А як непотрібен став козак – то треба його нагаєм від панського столу відігнати, не кинувши навіть окрушини якоїсь. І треба його притинати, немов нігті чи волоси. То йому хутір відібрати, дітей на смерть побити, або ж просто в степ вигнати – нехай здихає, мов той собака.
Замовк. Кров пішла з вуст.
- Одне вам скажу, панове-ляхи, - простогнав він. – Не варті ви своєї великої Речі Посполитої. І кажу вам то, пророкую, що колись ви її втратите… Втратите двір свій, власну спадщину, яку батьки ваші у диявола, у Москви, у язичників з горла витягли. Діти ваші стануть її по всьому світові шукати; без дому тулятися, руки заламувати. Але ж ніде її не знайдуть. І тілки тоді пізнаєте ви, що втратили, занапастили на віки, коли москаль батогом вас вольності вчити буде, коли німець вас з собаками рівняти буде. Нам то вже буде байдуже. По Січі тоді трава поросте, подавлять нас татарські бахмати, виріжуть москалі і турки. Але ж ви будете жити… Цілі покоління у вогонь підуть, вороги море крові з вас виточать, і пропадуть у вас всі ваші герби, персні, делії та коні, замки і міста. А корону небесного королівства Речі Посполитої три чорні орли роздзьобають. Тільки те й залишиться вам з вашої ляської слави.
Якийсь час він хрипів та спльовував кров'ю.
- Гроїцький, - сказав він врешті. – А дай нам ті листи, які Виговський в канцелярії переписав.
- Як то? – жахнувся полковник. – А нащо? Не дам!
- Дай, сучий сину! – гиркнув Богун. – Бо башку тобі розіб'ю, немов ту посудину!
Він стукнув булавою в стіл, з одного замаху розбивши глиняний жбан з палянкою.
- Кажете, що ми хами, плебеї, що нам привілеїв шляхетських надавати не можна. Тоді я покажу панам-ляхам, яка в нас честь. Давай папери!
Гроїцький без охоти витягнув з-за пазухи складені вчетверо документи. Богун взяв їх дрижачою долонею, після чого пальнув ними об стіл, перед самим Пшиємським. Ображений генерал схопився за зброю, але ж як тільки кинув оком на папери – скаменів. Завмер. І відразу ж схопився за голову.
- Господи Ісусе!
Собеський глянув йому через плече і почув себе так, ніби хтось вгостив його в лоба обушком.
На розграфленому папері був змальований план табору коронної армії під Батогом. Справною рукою були накреслені обриси бастіонів та куртин, острогів та редут. Довгими лініями та чотирикутниками були зазначені становиська таборових возів і артилерії, намети гетьмана та полковників.
Пшиємський витягнув папери, що лежали зісподу, і аж застогнав. Це був повний склад всього коронного війська під Батогом, починаючи з волоського загону Єжі Рущица і закінчуючи на хоругвах гусарських, аркебузницьких, драгунах та іноземній піхоті. Особливо був доданий навіть приватний загін драгунів Чарнецьких. Війська були описані з усіма подробицями, тут же було записано: скільки коней і скільки порцій нараховували наступні хоругви та загони.
- Звідкіля це?... – з трудом видавив з себе Пшиємський. - - Звідкіля ви це… маєте?