Гамір, який вибухнув після цих слів, було чуто аж на майдані. Перо в руці писаря зламалося надвоє – він відразу ж узів наступне, але не міг занурити його в чорнило. В кінці кінців, він його таки вмочив до половини, знову зламав, перекинувши чорнильницю… Ні, він не був у стані писати.
- Тоді я питаю, пане Дантез, ким був твій пан? Відкрий нам його ім'я!
Дантез затремтів. Ось прийшла найгірша мить.
- Мій пан, який бажав вашої смерті… це…
Його погляд побіг наліво, до стовпів, що притримували стелю. На одному з них висів великий портрет. На ньому був зображений могутній пан з похмурим виразом на обличчі, вдягнений в багатий, малиновий жупан, в делії, обшитій соболями та горностаями. На його гордо піднесеній голові був ковпак з чорного соболиного хутра зі золотою фібулою. А з шиї звисав… золотий ланцюг з зображенням баранця… Найвищий іспанський та австрійський орден, яким нагороджувалися дише князям крові та удільним государям. В Речі Посполитій була тільки одна людина, один найбільш могутній з усіх пан, який міг його носити… І це був…
- Той, хто зрадив Річ Посполиту, - промовив Данте тремтячим голосом, - хто видав на смерть коронне лицарство – то Ян Казимир Ваза. Ваш король, вибраний в елекції Anno Domini 1649. Ваш суверен. Це він зажадав крові та шляхетських життів. Його Королівська Величність видала вас всіх на погибель.
Зробилося тихо. Настільки тихо, що біло чутно тяжке дихання коней, що стояли на майдані, крики сторожі та скрип возів, які перекочували на інше місце.
- Не може того бути!
- Ні, - прошепотів Собеський. – Це неможливо.
- Брешеш, ваша милість!
- Докази! Які в тебе є докази?!
- Я складав присягу перед Його Королівською Величністю два місяці тому в замку в Красичині. Взамін за це я одержав призначення на оберстлейтенанта, на якому є королівський підпис, - пояснив Дантез. – І в кінці, мої шановні, для чого чоловік, як я, міг би зрадити коронне військо, якщо за тим не йшли королівські накази? Ну чого б такого міг дати мені Хмельницький за плани табору? Бочку дьогтю? Палац в Україні? А чи залишилися хоча б які палаці при козаках, окрім тих, які були одібрані у руських панів? Скоріш, я одержав би якийсь хутір!
Буря, що вибухла після цих слів, здавалося, потрясла посади гетьманської канцелярії. Полковники кричали, верещали, розмахували шаблями. Хтось плакав, обіперши голови на руках. Інші стояли з відритими ротами, в повному приголомшенні. Та навіть якщо б в середину намету вдарила б блискавка, вона не зробила б такого враження, як слова Дантеза.
- Якщо це правда, - сказав Пшиємський, який єдиний зберіг спокій, - то горе нам, милостиві панове. Наша Величність пишеться як Ioannes Casimirus Rex. Чи то ICR. А повинно бути: Initias Calamitatis Regni!
- Неможливо це… Неможливо… - повторював Одживольський.
- Так говори, пане кавалере. Говори, для чого ж так сталося. Що обіцяв собі Ян Казимир Ваза після цієї зради? Для чого бажав він видати нас на смерть?!
Дантез захитався. Крізь пустелі та випалені степи власної пам'яті він повернувся до тієї миті, коли в каплиці красичінського замку розмовляв з паном Смертю. Чи то з Яном Казимиром, великим князем руським, прусським, мазовецьким, лівонським…
- Король бажає збудувати нову Річ Посполитую. Нове королівство Польщі та Литви, в яеім він запровадив би absolutum dominium. Наш пан заздрить Людовікові Сонцеві, цезареві та повелителям Іспанії. Він заздрить навіть Кромвелеві, який є жорстоким тираном і в Англії з своєї волі палить та рубає голови. Однак король Ян Казимир знає, що найбільшою перешкодою в його амбіціях є шляхетський народ Речі Посполитої. А останнім його бастіоном є армія Польської Корони; лицарство, яке може збунтуватися проти короля. Тому наш пан і постановив зрадити вас і видати на погибель козакам. А все це для того, щоб на наступному сеймі потрясти Річчю Посполитою і показати, що коронні лицарі не здатні боронити країну перед ворогом. Тоді сейм дав би йому гроші на військо чужоземного зразка, яке буде слухняним королеві. Ян Казимир хотів замінити лицарську польську кавалерію, гусарію та панцерних іноземним жовніром, а коли вже б мав у руці таку силу, він розпалив би громадянську війну, побив шляхту та зніс би вашу шляхетську вольність. Навічно.