— співали ксьондзи, — upadajmy na twarzy… — і ціле військо підхоплювало цей спів, і летів він урочистими хвилями аж до козацького табору, і було в цьому співі, в цій незвичайній процесії дцось таке, що примусило Приндяка перехреститися й прошепотіти якісь молитовні слова.
Богун глянув на нього незадоволено:
«І чого там Чорнота гав ловить!» — подумав він, побачивши, що деякі з козаків покидали роботу й почали стежити за процесією на польських валах.
І хоч до шанців, де порядкував Чорнота з арматою, було від Богунового полку не менше як півмилі, Чорнота, немовби почувши ту Богунову думку, підбіг до гармашів, наказав запалити гноти, сам особисто навів гармату й крикнув:
— Смали!..
— Б-бум! — гримнуло й залунало в нічній тиші.
— Przed tak wielkim sakramętem — почулося ще голосніше.
— Б-бум! Б-бум!
— Перша! Друга! — командував Чорнота, але гарматні кулі або не долітали до процесії, або падали далеко позад неї.
— Що вони там, п’яні понапивалися, чи що? — сердився Богун. — Щоб ото й досі не влучити!
Приндяк не поділяв його думки:
— Все ж таки служба божа…
— Служба то служба, а от якби поцілив Чорнота которого — веселіше було б і штурмувати завтра, — сказав Богун.
Чорнота, стріливши ще разів три, несподівано перестав: казали, що гетьман наказав не дражнити ляхів.
Процесія, обійшовши вали, зникла.
І в польському таборі, і в козацько-татарському запанувала тиша.
Тільки шурхали, як і раніше, лопати, тільки подекуди тихо рипіли вози.
Богун глянув на небо: Чумацький Шлях уже ледве мріяв, а Віз уже зовсім нахилився до обрію.
— Ану, Семене, я в цей бік — ти в той: огляньмо ще раз, чи впоралися вже козаки, — сказав Богун Приндякові.
Вони роз’їхалися.
Кожного козака свого полку Богун знав особисто. Коли в кого з них траплялась якась несправа — чи то з мушкетом, чи то з возом, чи то з конем, — полковник майже завжди про це пам’ятав і не забував поспитати при першій нагоді.
Він не сердився, не лаявся навіть тоді, коли козак почував за собою якусь провину, він тільки нагадував, і цього було цілком досить: Подільський полк поруч Із Київським та Корсунським усі вважали за зразковий.
Отож і тепер, коли козаки безперестанку працювали вже ледве не цілу ніч, Богун не помітив ні одного, що ставився б до роботи недбало. Розпитуючи в сотників, осавулів, курінних, а подекуди й у звичайних рядовиків про зброю, про ладівниці, про тараси — про все, що стосувалося до майбутнього штурму, Богун з задоволенням помічав, що все гаразд.
З'їхавшися з Приндяком коло десятої сотні, він, не чекаючи гетьманського наказу, звелів сповістити по всіх куренях про спочинок до півдня.
— А Максима ти часом не зустрічав? — запитав він у Приндяка.
— Ні…
Богун занепокоївся: він іще по обіді, розмовляючи з Максимом, рішуче заборонив йому брати участь у наступному штурмі. Хлопцеві це, видимо, не сподобалося, й, помітивши його незадоволення, Богун*примусив його-обіцяти, що він послухається. Тим дивніше було, що Максим кудись зник.
— Може, до сестри пішов? — міркував Богун. Але Олена й Варка, що упросилися доглядати за раненими та хворими, певно, давно вже спали.
— Треба буде його вилаяти ранком, — вирішив Богун і, вибравши місце тут же, коло десятої сотні свого полку, дав Приндяковї розсідлати коня, поклав під голови кульбаку. й тої ж хвилини заснув.
Спав він твердо й прокинувся лише від гарматних пострілів: то Чорнота опівдні почав бомбардувати польські окопи.
Сорок гармат одна по одній ревли майже без перерви.
Богун, попоївши нашвидку сала з хлібом, побіг оглянути полк.
Осідлані коні, цілком готові в дорогу вози стояли коло кожного куреня.
Козаки навколо великих казанів мовчки, не поспішаю чи їли куліш.
Максима ніде не було.
«Не знайде ж тепер нас, дурне хлоп’я!» — подумав Богун і, почекавши, по^ц козацтво скінчило сніданок, наказав рушати.
Без поспіху, але швидко, без жодної замішанини козаки посідали на коней, вишикувалися по сотнях. Уривчасто пролунали голоси сотників і отаманів, зарипіли позаду вози, й полк рушив чітко, спритно й майже безгучно.
Треба було перейти ледве не через увесь козацький табір і розташуватися зараз же за полками Бурляя й Морозенка, що мали вдарити на ліве польське крило від східного ставу, там, де поляки ще не встигли спорудити валів.
План був такий: увечері, коли по всьому фронту почнеться штурм, Бурляй на чолі Гадяцького полку та піших частин Подільського й Корсунського — всього щось із п'ятьма тисячами піхоти — повинен був тихо підійти берегом до східного ставу, до крайнього лівого крила польського. Цього місця не захищали вали. Тут стояла венгерська піхота й кілька гармат.