Отже, Бурляй повинен був розпорошити й збити з поля цю заслону, позаклепувати гармати, позакидати рови, якщо вони є, й просунутися з боєм якнайдалі, наступаючи на поляків збоку, вже поза валами, в їхньому таборі.
Негайно ж за Бурляєм, через пробитий його піхотою проміжок, повинна була вскочити кіннота з Богуном на чолі, а за нею й комонники Морозенка, й ногайські татари з Карач-мурзою.
Одночасно повинна була йти атака лівого крила з фронту. В критичну хвилю її мали підсилити полки Білоцерківський та Уманський, що стояли в резерві.
Цей план запропонував Хмельницькому Богун. Бурдяй з Морозенком гаряче його підтримали.
Увечері, коли сонце вже починало ховатися за далекі дубові ліси й коли Гадяцький, Корсунський та Подільський полки вже давно стояли на призначених місцях, — три полковники з’їхалися обговорити все остаточно.
Найдосвідченіший між ними був, безумовно, Бурляй.
Високий, дебелий, огрядний, твердий, мов дуб, поруч із Морозенком і Богуном він здавався велетом. Був уже зовсім старий. Але сивий ус і сиві суворі брови зовсім не пасували до його веселої вдачі, до гучного бадьорого голосу й до рівних, білих, міцних зубів. Не було козака; що не чув би про славетні Бурляєві виправи на Чорне море.
То ж Бурляй з запорожцями здобув свого часу Синоп — один із найбільших центрів торгівлі турецької, то ж Бурляєві чайки з блискавичною швидкістю налітали на Крим, пустошили, руйнували, палили й грабували його найбагатші міста…
Морозенко був типовий поляк: темно-блакитні, великі, дуже гарні очі, брунатні, спущені по-козацьки вуса.
Розмовляв добірною козацькою мовою. Тільки зрідказакидав трохи з польська, але серед козацької старшини було це невдивовижу.
Так само, як і про Бурляя, рідко хто з козаків не чув і про славетного Морозенка. Вславився він ще з початку повстання Хмельницького, як Стояв на чолі Кривоносової кінноти, — запальний і досвідчений був вояка. А найбільше подобався він Богунові, й простим козакам, і всьому поспільству за те, що не грав у одну дудку з козацькою старшиною, гостро ненавидів панів і навіть прізвище своє — Мрозовіцький — з охотою змінив на козацьке.
І тепер уже рідко хто з козаків знав, що Морозенко — це Станіслав Мрозовіцький, шляхтич, син підстарости теребовельського, служив колись при Дворі королівськім і скінчив Краківську академію…
І Морозенка, й Бурляя, й Богуна найбільше непокоїло те, що вночі під час загального штурму дуже важко буде розрахувати час і вдарити з кіннотою на допомогу Бурляєвій піхоті якраз саме тоді, коли цього вимагатимуть Обставини. Легко могло статися, що піхота ще не встигне збити з поля ворожу заслону, отже, тоді кіннотчики можуть наскочити на задні шереги своїх, змішати їх і тільки полегшити перемогу полякам.
З другого ж боку кінноті ніяк не можна було й запізнюватися: Бурляй без підмоги довго не здержить. А надто коли штурм лівого крила з фронту буде невдалий або навіть мало успішний.
Умовилися, що за гасло правитимуть особливі невеликі смолоскипи: як тільки козаки Бурляя почнуть підкидати ці смолоскипи вгору, Богун повинен негайно кидатися в атаку. Морозенко на всякий випадок мав вирушати за Богуном лише через деякий час.
Ще не встигли полковники скінчити нараду, як ревнули одна по одній три найбільших козацьких гармати, засурмили полкові сурми й потужним гудінням озвалися казани.
Це було гасло до штурму.
Увесь табір козацько-татарський здригнувся. Чітко залунали слова команди, почувся притлумлений гомін кількох десятків тисяч голосів, глухо затупотіли незліченні копита, застугоніла земля, заіржали коні, заремигали воли.
Хоч було ще видно, Бурляй чимдуж побіг до свого полку.
— Нам з тобою ще рано, — сказав Морозенко, — ходім, лишень, побачимо хоч початок.
Вони збігли на пригорок, де Приндяк ще по обіді вкопав із козаками високого стовпа й приставив драбину.
Нагорі вдвох було трохи тісно, й полковники мусили підтримувати один одного.
Було ще досить видно.
Внизу всюди, наскільки могло сягнути око, ворушилися темні маси людей, коней, возів. Піші полки густими колонами посувалися ближче до польських валів і ставали проти них так, щоб перші береги були од валів приблизно на віддаль гарматного пострілу.
Кіннота значно меншими відділами ставала по боках піших полків. Вона мала допомагати піхоті, якщо з проміжків поміж валами вибігатимуть під час бою кінні польські хоругви.