— А до скарбу військового багато дав?
— Коли по правді казати — ні шеляга. Зате ж і грошей тепер у мене: цілий маєток купити можна… Скінчиться війна — житиму паном…
— Таким, як Ярема? — пошуткував Максим.
— Ні, не таким… А все ж таки… Вже й зараз мене сам полковник знає. Може, навіть пощастить у отамани пролізти, а там і в сотники…
— Дурень, думкою багатіє,— зауважив Максим. Петрове бажання пролізти в пани зовсім йому не сподобалося.
— А тобі що?.. Заздро?..
Максим мовчав.
— Коли заздро — ходім разом з нами на Литву… Ой, там же й багатющі пани!
— А ти що, хіба з Кричевським іти маєш?
— Так. Сьогодні.
Максим замислився: «А що якби справді податися на Литву? Все’дно Богун воювати не дасть: заборонив же брати участь У штурмі… А з Кричевським принаймні хоч пороху понюхаю… Справжнім козаком повернуся…»
— Гаразд, — промовив Максим, — почекай трохи — збігаю до свого полку й вернуся…
— Тільки, гляди, не барися…
— Ні, голий підперезався — то вже й зібрався, — сказав Максим і чимдуж побіг до своїх возів.
Він дуже радів, що не сказав Петрові про Олену й Варку і що таким чином жодної затримки не буде. А йому тепер так загорілося воювати, що, здається, не вдержала б його під Збаражем жодна сила.
Через кілька годин Максим, попередивши Олену, щоб не турбувалася, вже їхав поруч із Петром у лавах лубенської сотні, яка вирушила на Радзівілла разом з Кричевським.
Кричевський з десятьма тисячами комонника мусив чимдуж поспішати на’чбілорусь, щоб з’єднатися з чернігівським полковником Пободайлом.
Треба було за всяку ціну затримати литовського гетьмана Януша Радзівілла, який з п’ятнадцятьма тисячами добірного війська вже вирушив на Україну.
Затримати Радзівілла передбачалось десь під Лоєвом, коло головної переправи через Дніпро, в місцевості, з усіх боків оточеній дрімучими лісами й багнами.
Це були справжні ворота з Литви на Україну.
В Збаражі Кричевський мусив вибирати одно з двох: або йти на Литву битим шляхом на Житомир, Київ, Чернігів і Гомель, або вирушити навпростець — через пущі й багна поліські.
Кричевський вибрав останній, хоч далеко важчий, але коротший шлях, і вже щось 8 липня був у Чорнобилі.
Тут не знайшов він скільки-небудь значних підкреп.
Одержав тільки листа від Хмельницького з повідомленням про облогу Збаража та з проханням бути обережним і мужнім.
Глибоко замислився старий полковник: коли під Збаражем і далі так нещаститиме — доля кампанії залежатиме тільки від нього, Кричевського. Побити ж або навіть тільки затримати Радзівілла довгий час без піхоти й артилерії — з однією тільки кіннотою — було майже неможливо.
Старий вояка знав це добре.
Але не вагавсь ні хвилини й руйіив назустріч литовському військові піскуватим шляхом Надприп’ятським.
Залишаючи свої вбогі села, розкидані серед пущ і багнистих нетрів, озброєна рогатинами, косами й ощепами — немовби на лови ведмежі — людність великими юрбами збігалася до Кричевського.
Але що була варта ця зброя селянська проти добірних гармат Радзівіллових?..
Кричевський радив повстанцям залишатися вдома, а сам рушив на Бабицю — й почав переправлятися через широку багнисту Прип’ять.
На другому боці козаки зразу ж наткнулися На одну з чат Радзівіллових, знищили її й розпорошили так, що лише кілька недобитків повернулися до литовського війська.
Від бранців Кричевський довідався, що Радзівілл, маючи багато припасу військового в Рєчиці, залишив там велику залогу під найстаршим рейтарії ротмістром Шварцгофом, а сам з цілою армією рушив під Лоїв. Він посадив піхоту німецьку й угорську, а також увесь «люд огнистий» на байдаки, сам же з кіннотою та артилерією посувався берегом рівнобіжно з тими, що пливли Дніпром.
Нічого не знаючи про наступ Кричевського, Радзівілл намірявся перейти Дніпро коло гирла Сожу й ударити на
Пободайла одночасно з Дніпра й суходолу.
Становище Пободайла, що боронив переправу усього лише з двома тисячами козаків та з кількома гарматами, було критичне.
Аж ось недобитки чат, знищених Кричевським над Прип’яттю, повідомили Радзівілла, що наказний гетьман козацький з великою потугою йде просто на Рєчицю.
Це розбивало всі Радзвіллові плани. Він зовсім не сподівався, що козаки можуть так швидко наспіти аж від Збаража.
Тепер уже доводилось міркувати не про те, щоб знести Пободайла та йти на Київ, а щоб якось відборонитися від Кричевського.
Радзівілл відрядив дві тисячі війська на поміч Шварцгофові, що був у Рєчиці, сам же залишився під Лоєвом з артилерією, німецькою й угорською піхотою та з кінними полками панцирними.