Розташований перед тим табір литовський поміж містом Лоєвом, річкою Лоївкою й Дніпром — був завеликий для оборони.
Радзівілл значно зменшив його і міцно уфортифікував, поставивши четвертий ряд возів, пов’язаний ланцюгами, та насипавши навколо високий земляний вал.
Нападу козаків треба було сподіватися з боку Брагіна — від широкого шляху: з інших боків литовського табору були густі великі ліси й багна.
Отже, звернув Радзівілл найбільшу увагу на Брагінський шлях.
Але Кричевський недарма користувався славою одного з найкращих вояків у «Європі: надзвичайно швидким маршем наблизився він до Рєчиці, зчинив там велику замішанину, підпалив передмістя й, довідавшися, що до Рєчиці вже надходить Радзівіллова відсіч, несподівано запав десь у лісах.
Тепер старому підполковникові треба було якнайшвид ше та найповніше використати помилку Радзівілла, що значно послабив свої сили, відрядивши до Рєчиці непотрібну їй поміч.
Отже, замість іти просто на Лоїв, скрутив Кричевський під Холмеч. Швидко порозумівся з міщанами, й ті відчинили міську браму немовби для того, щоб гнати бидло на пашу. В той же час ударено по всіх церквах у дзвони, козаки вилетіли з лісів, вдерлися до міста й вирубали залогу.
Про напад Кричевського втікачі з Холмеча негайно ж повідомили Радзівілла, і той, природно, мусів тепер сподіватися нападу не від Брагіна, а від Холмеча.
Негайно ж відрядив Радзівілл під’їзди до Рєчиці й Брагіна з наказом, щоб звідти якнайшвидше поверталися відряджені туди раніше підкрепи.
Вирушили під’їзди литовські також у напрямі на Холмеч.
Але Кричевський обдурив їх, обминув непомітно, скрутив знов убік лісами й хащами і з надзвичайною швидкістю опинився всього лише в двох милях од Радзівіллового табору, в лісі, з боку Брагіна, а не з півночі, як того тепер сподівався Радзівілл.
Настала ніч. Кричевський скликав нараду. Дехто з старшини висловлював сумнів — чи можна бити на Радзівілла з таким стомленим військом: козаки вже цілий місяць були в поході й майже без перепочинку зробили спішними маршами щось понад сотню миль.
— Єдина надія'наша — в швидкості,— сказав Кричевський, — коли не подолаємо Радзівілла, коли пустимо на Київ — програємо всю війну.
Ухвалено спочивати лише один день і другої ж ночі вдарити на Радзівілла.
Не встигли ще скінчити нараду, як наспіли два посланці з того боку — від Пободайла.
Кричевський умовився з Пободайлом, щоб той другого вечора перейшов Дніпро одночасно з тим, як кіннота козацька почне атаку на Радзівілла з боку Брагіна.
Негайно ж після цього старий полковник із сотнею козаків вирушив на звіди, щоб ознайомитися зі станом ворожого табору.
Виявилося, що стан цей дуже несприятливий для козаків. Радзівілл стояв за багнистою річкою Лоївкою. На річці була гребля з напівспаленим млином, що міг правити за добре прикриття для Радзівіллової піхоти.
Гребля ця була єдиною переправою з боку Брагіна.
Від того, чи захоплять її козаки, в значній мірі залежала перемога над Радзівіллом.
Козаки спокійно відпочивали протягом цілої ночі.
Наступний день аж до вечора теж сподівалися відпочивати, й Петро з Максимом нарешті-таки — чи не вперше за весь похід — могли зітхнути вільно.
Найбільше потомилися вони за останній тиждень. Максим ледве тримався в сідлі, а Петро вже й думати забув про багатенних литовських панів, що їх він так хотів пожакувати. Міцно заснули стомлені вкрай хлопці звечора, і сонце вже виглянуло з-за верховіть темного бору, кали вони ще спали.
Перший прокинувся Максим і не встиг ще опам’ятатися, як сурми заграли наступ: то Кричевський, маючи підстави гадати, що Радзівілл довідався про його розташування, наказав ударити на литовське військо, не чекаючи вечора.
В одну мить козаки вже були на конях.
— Швидше, швидше! — кричали навколо Петра й Максима. — Радзівілл ще не встиг приготуватися!
За кілька хвилин ціла десятитисячна маса кінноти Кричевського вже вилетіла з густого лісу й тісними лавами помчала до греблі.,
З другого боку — з табору Радзівілла — до греблі чимдуж бігла німецька й угорська піхота.
«Встигнуть чи ні?» — промайнула Максимові в голові думка. Але за хвилину він уже не думав нічого, нічого не почував — немовби злився в одне ціле з могутньою страшною лавою похилених у високих кульбаках вершників.
Піхота зустріла першу козацьку колону витриманими густими сальвами.