— Та ти не цокай зубами!.. Скидай з себе геть чисто все: застудишся…
Максим, роздягаючись, розповів подробиці.
Через великий мороз ополонку, з якої брали для «ковзанки», затягнуло за ніч досить товстою кригою, вітер притрусив її трохи снігом, Приндяк не помітив і ледве був не загинув.
— Ну й молодець же отой Приндяк! — скрикнув Богун так несподівано, що Максим аж рота роззявив.
За хвилину Богун уже був коло брами й сідав на коня. Надвечір Максим побачив його на Бузі, якраз на дорозі з замка до міста: з кількома десятками козаків Богун прорубував широченні великі ополонки.
— Що ви робите? — сказав Максим козакам. — Так же зовсім не можна буде проїхати до міста… Та й до монастиря, дивіться, аж кудою треба буде обминати.
— Мовчи глуха — менше гріха, — весело крикнув йому Богун, хоч хлопець і не сподівався, що полковник його почує.
Козаки зареготали.
— Якби тільки не дуже позамерзало, — почув Максим чиєсь зауваження.
В цю мить на березі з’явився Приндяк і крикнув:
— Пане полковнику! Гавриковий під’їзд повернувся…
Гаврик побував і під Красним, і під Мурахвою, й під стіною. Поляки після упертих боїв захопили ці містечка, пограбували їх, попалили, повигонили, а подекуди навіть вистинали й чоловіків, і жінок, і дітей. Втікачі переказували Гавриковим козакам, що Калиновський несподівано вдарив і на Ямпіль. Там якраз саме був великий ярмарок, наїхало сила купців з Молдави, Угорщини, навіть з Московії. Поляки, напавши на безборонних, пограбували всі товари, забрали силу волів і коней. За останніми відомостями, Калиновський з’єднався з брацлавським воєводою Лянцкоронським і за день-два вони мали бути під Вінницею.
Тої ж ночі Богун сам поїхав на звіди й, повернувшися на світанку, повідомив усю старшину, що передові польські хоругви йдуть під проводом Лянцкоронського й, певно, через кілька годин ударять на Вінницю.
Негайно ж виведено з замка залогу, знято сторожу навколо міста, половину всього козацького війська розташовано в монастирі, а друга половина під проводом Богуна почала шикуватися на річці, якраз коло тих ополонок, що їх попрорубували вчора.
— А я й не доміркувався був, до чого воно, — сказав Максим Приндякові, що саме підійшов до шерегів вінницької сотні,— виходить, що ляхи спершу захоплять замок, а тоді через Буг ударять на нас…
— Не через Буг, а через ополонки! — суворо сказав Приндяк. — Дивись, як їх добре снігом попритрушувано.
Поляків довелося чекати недовго. Кінні хоругви Лянцкоронського зразу ж помітили, що козаки, певно, зовсім не сподіваються нападу, бо навіть чатових коло міста не поставили.
Ланцкоронський ухвалив захопити місто одним наскоком.
Побачивши, що козаки стоять понад Бугом, на протилежному боці, польська кіннота вихором полетіла вперед.
— Га, лайдаки… тікають!.. — закричав Лянцкоронський, побачивши в козацьких шерегах якусь замішанину.
— Вперед! Не дамо їм навіть із мушкетів стрілити! — крикнули ротмістри.
Але в цю мить крига тріснула під Лянцкоронським, передні шереги з гуркотом проломилися під лід, страшний розпачливий крик струсонув повітрям, задні не могли здержати коней і з розгону теж попадали в воду, деякі вершники метнулися вбік, але й там ламалася з гуркотом крига, і люди, й коні тонули, борсалися в чорній страшній воді, кликали на поміч…
А козаки надбігали з другого боку, стріляли з мушкетів, кололи списами й рубали шаблями тих, кому пощастило вихопитися з води.
З передньої хоругви врятувалося лише кілька вершників: Лянцкоронського поляки, тікаючи, понесли на руках.
Коня його, що теж не втопився, а вискочив на другий бік, козаки швидко вловили й підвели Богунові. Захоплено було ще кількадесят коней і три стяги польських.
— Ну, тепер не швидко прочухаються ляхи після цієї парні! — весело шуткували козаки. — Дивіться, навіть забитих своїх покидали псам на вечерю…
Проте Лянцкоронський спромігся знов наступати на Вінницю вже другого дня.
Козаки відстрілювалися в місті недовго, підпалили його й відступили до монастиря.
Це була тепер дуже міцна фортеця. І високі товсті мури, й вали з гостроколом, і навіть зарвистий берег Бугу блищали на сонці кригою.
Висока монастирська дзвіниця привітала поляків гарматним пострілом.
Козаки легко відбили перший штурм.
— Сидітимемо тут хоч цілий місяць, — казав Богунові Немира.
— Хто й зна, — похмуро відповів той, — мороз ось-ось пересядеться. А ляхів же не менше як десять тисяч… А як почнуться в нас пошесті?.. А як відріжуть ляхи воду?..