Оксана мовчки з погордою одвернулася.
Минуло ще кілька днів.
«Чарнецького тут немає,— вирішила Оксана. — Але що діяти, коли він приїде?..».
Що може вона зробити — стомлена, знесилена голодом і безсонними ночами?..
Тупий, нездоланний жах опанував дівчину. Вона вже не могла про щось міркувати, не могла навіть ходити й нерухома сиділа в кутку під вікном на брудній соломі.
Хвилинами жах перед Чарнецьким немовби зникав…
Оксана обхоплювала руками коліна й, низько схиливши голову, линула думкою до своїх — до Тимка, до старих, до Івана, що, певно, вже досі з Хмельницьким на Запорожжі…
«А що як справді почнеться велика війна?.. Що як Чарнецький не зможе сюди приїхати?.. Що як розгромлять ляхів козаки й прийдуть аж сюди, до Вінниці?.. Ні… це неможливо».
Якось надвечір розчинилися двері, й замість огидної баби Оксана побачила патера.
Він увійшов якось боком, немов підкрадаючись.
— Мушу попередити панну, щоб не лякалася… Зараз їдемо… Панні нічого злого не зроблять…
«Чого це він мене панною зве?» — промайнуло в Оксани в свідомості, і ця думка на мить навіть зробила не таким гострим жах дівчини перед тим, що її чекало.
— Пана Чарнецького панна побачить іще не скоро…
Має час подумати, заспокоїтись… Дуже прохаю панну не хвилюватися. В дорозі не кричати й» не вириватися: за панною ввесь час буде пильний догляд… І потім… ми маємо листа щодо панни…
Патер вийняв з-за пазухи якийсь папір.
— Хай панна знає, в листі зазначено, що везем божевільну…
— Геть звідси!.. — раптом несамовито скрикнула Оксана. — Геть, геть!..
Переляканий патер миттю вислизнув за двері.
— Божевільну!.. В разі потреби вони казатимуть, що везуть божевільну!.. Виходить — нема порятунку?.. Нема?.. Нема?.. — якось тупо повторювала Оксана, й думки їй плуталися, й усе більше й більше опановувала її якась іще ніколи не знана байдужість.
Як поминули міську браму, було вже зовсім темно.
Попереду їхали верхи два жовніри, за ними коляса з патером, Сиворакшею й зв’язаною Оксаною, а позаду ще п’ять жовнірів у повній зброї на добрих конях.
Перший день Оксані зав’язували навіть очі, щоб не помітила, куди їдуть. Потім Сиворакша намислив робити це лише на зупинках.
Але зупинялися дуже нечасто — тільки ночувати або дати перепочинок коням.
Іхалося так швидко, що патер твердо надіявся застати Чарнецького ще в Коруні.
Але чим ближче до Корсуня, тим важче ставало їхати з такою самою, як і в перші дні, швидкістю; ввесь час доганяли великі обози, невеличкі, а то й значні відділи війська, окремі ридвани й карети…
То з’їздилася шляхта на заклик великого гетьмана Потоцького.
Великі пани їхали нерідко на чолі кількох сот озброєного люду, дрібніші вели під корогви коронні тільки десятки своїх людей, а зовсім збіднілі шляхтичі, що не могли спорядити своїм коштом і невеличкого загону, приєднувалися до відділу якогось із значніших панів.
Патер увесь час під’юджував Сиворакшу, щоб не вичікувати, не плентатися за якимись возами, а неодмінно переганяти.
Але робити це ставало все важче.
Якось наздогнали велику валку кованих, до краю перевантажених возів.
Вантаж був укритий ряднами й шкурами, добре поперев’язуваний сирицею й ликом.
— То добрий обоз: зразу видно, якогось значного пана, — покрутив головою Сиворакша.
— Ти чий будеш, хлопе? — запитав він якогось дядька щось коло десятого воза.
— З Корця… Пана Корецького, — похмуро й неохоче відповів дядько.
Поминули ще з десяток возів і на таке ж саме запитання дістали відповідь:
— Пана Корецького…
— А що везете?..
— Посуд…
— А на тих возах що?
— Меди…
— А на тих?…
— Вина…
І посуд, і вина, й меди, й усяке вбрання, й тканини, й простирадла, й дорогі килими, й навіть важку мармурову ванну везли за паном Корецьким до головної кватири коронного війська.
— То, певно, цими медами пан Корецький зможе все військо гетьманське частувати? — спробував пошуткувати патер…
— Д-да… добрі будуть бенкети, — мрійно прошепотів
Сиворакша й проковтнув слину.
З цієї розмови Оксана довідалася, що її везуть до якогось військового табору.
— А там же й Чарнецький напевне…
— Господи, Сусе Христе… Мати божа! Вирятуй, — заходилась безгучним плачем дівчина й з розпачем помічала, що Корсунь уже близько.