Богун увійшов.
У невірному світлі кількох каганців усюди вздовж стін печери помітно було втікачів із погорілого й розграбованого поляками Корсуня…
Ось якась жінка заколисує на руках дитину, далі дівчина журно схилилася над хворим, а онде столітній дід умостивсь на якомусь клункові й не мигаючи дивиться на полум’я каганців.
— Добрий вечір, — привітався Богун.
— Добривечір, — несміливо відгукнулися чиїсь голоси.
— А що, Семен не приходив? — запитав Палієнко в діда.
— Та онде ж він — хіба не бачиш? — кивнув дід у темний куток.
Семен Приндяк був такий огрядний та високий на зріст, що Богунові спершу здалося, наче то якась величезна грудомаха відділилася від чорної стіни й посунулася на світло.
Приндяк був у широких полотняних штанях і в білій вишиваній сорочці. При боці теліпалася крива шабля. На руках у нього сиділа маленька дівчинка, певно дочка.
Велетень посадив її на долоню так, що вона опинилася немов у корзинці, й простягнув у темний куток:
— Ну, йди, йди до мами, — ласкаво промовив коваль, і Богунові чомусь здалося дивним, що в такого велетня такий звичайний голос: більше пасувало б йому ревти туром…
— Бач, аж куди загнали нас ляхи, — довірливо промовив коваль. — Та й то ще добре… Дехто тиняється ще там, на пожарищі. А багатьох і зовсім нема вже на світі: порубало кляте жовнірство… Спершу нічого, а як зайнявся був замок… Е, та що там казати… Сотні людей загинули, а про хати вже, про клуні, про добро, про комори й казати нічого… Кузню мою з землею зрівняли… Ну, а що, пане Козаче, можна надіятись — підкує Хмельницький ляхів?
— Треба, щоб підкував. Ходім ось на свіже повітря — поговоримо…
Богун ще раз оглянув півтемну печеру, нужденні бліді обличчя втікачів, їхні убогі клунки… Зупинився поглядом на дівчині, що сиділа над хворим. Обличчям вона чомусь нагадала йому Оксану.
Щось подібне до туги, до неясного передчуття ворухнулося в грудях.
Богун непомітно зітхнув і вийшов за Приндяком у яр.
Ватажок утікачів розповів багато цікавого: насамперед, від корсунців, що прийшли сьогодні надвечір, було відомо про намір поляків почати відступ завтра вранці. Відступатимуть на Богуслав, можливо, що й через Крутий Байрак.
У березняку, що коло Байраку, — дуже зручно зробити засідку й знищити без зайвого галасу передню чату поляків.
В полі, коло березняка, ближче до Корсуні, є горбок, порослий кущами. Тут можна залягти й стежити за рухом польського війська.
Правда, за горбком можна сховатися не більше як десятьом вершникам, але зате коли махнути з горбка шапкою — гасло буде помітне здалеку…
У березняку, коло Крутого Байраку, Богун наказав покопати рови й поробити засіки. — Запорожці швидко взялися до цієї звичайної для них роботи, але нізащо не встигли б зробити за ніч усього, що було потрібно, якби не Семеи Приндяк: менше як за годину він притягнув до роботи щось чи не сотню втікачів з Корсуня й Стеблева.
Робота кипіла.
Богун походжав од рову, давав поради, міркував, який безлад почнеться в польському війську, коли воно наткнеться в лісі на ці перешкоди.
— Вийдуть з лісу в цілковитім безладді. А там же, у Байраці, ще рови… А Чорнота з гармат… А Кричевський з кіннотою збоку… Добре, їй-богу, добре… Тільки аби передню чату тут затримати й не випустити з неї живо! душі.
— Слухай, Семене, — звернувся Богун до Приндяка, — чи не знайдеться в тебе чоловік з п’ятнадцять, щоб заманити лядський загін у гущавину, кудись убік від дороги?…
— А скільки, пан сотник гадає, буде ляхів?..
— Та, певно, теж стільки… А там хто й зна…
— Спробуємо, — сказав Приндяк, — побалакаю з Палієнком.
— Заманять чи не заманять? — хвилювався Богун. — А що як не заманять? Може б запорожців поперевдягати повстанцями?..
Зорі поблідли й почали гаснути.
П’ятдесят запорожців залишилися в лісі з повстанцями. Решта з Богуном і Приндяком подалися до того горбка, з якого треба було стежити за рухом коронного війська.
Сонце вже піднялося над обрієм, коли Богун з Приндяком і десятьма козаками заліг коло горбка.
Чотири десятки запорожців причаїлися в яру щось за чверть милі вбік.
Звідси, коли Богун махне шапкою, три вершники повинні були бігти чимдуж до Хмельницького й сказати, що ляхи підходять до лісу. Три іншнх мали сповістити про це Кричевського та Чорноту.
На випадок, коли ляхи викриють Богуна на горбку, запорожці з ярка мали поспішити на одсіч.
З
Від’їзд Богуна з козацького табору стурбував і дуже занепокоїв тільки одну людину: був це Забуський.