Сотник Семен Забуський не раз і не два бував у бувальцях. Чувано про нього і в Криму, і в Анатолії, й на Дону, куди він ходив кілька: разів з такими, як сам, шукачами пригод і здобичі.
Непоганий був з нього ватажок, та під старість щось усе більше зростала його жадоба до грошей, до всяких коштовностей.
Казали, що не один скарб закопав уже Забуський в себе на хуторі і що не завжди по-лицарськи здобував він ці скарби. Не любили Забуського…
Може, не так не любили за те, що жадібний був до золота, як за те, що в своїх хуторах зовсім по-панськи ставився до підсусідків та посполитих, водив компанію з ляхами й не те щоб підлабузнювався, але в усякім разі був для них своя людина.
Як почалося повстання, Забуський був певний, що Хмельницького швидко розгромлять. Отож він хоч і примушений був на байдаку пристати до повстанців, але поводився так, щоб завжди мати можливість виправдатись перед поляками.
Він увесь час закликав до поміркованості, до вичікування, ба навіть до згоди з Потоцьким.
Коли Хмельницький під Жовтими Водами, щоб виграти час, почав трактувати з поляками, Забуський завзято його підтримував.
Але на думці мав зовсім інше, ніж гетьман: він сподівався, що за кілька днів надійде коронне військо й тоді Хмельницькому не врятуватися.
А до того часу треба було якось прислужитись полякам.
У переговорах під Жовтими Водами польським послом був Чарнецький. Обережно, так, щоб ніхто не помітив, Забуський дав зрозуміти, що Чарнецький може рахувати на нього цілковито. Гусарський полковник дуже зрадів, але завчасно: Хмельницький увесь час затримував його і не пускав повертатись до польського табору.
А після розгрому Чарнецький опинився в полоні.
Забуський з великими труднощами тільки один раз знайшов спосіб залишитися з Чарнецьким сам на сам, і гусарський полковник на його запитання, що робити, встиг відповісти тільки два слова:
— Забий Богуна…
Забуський не знав, не міг знати, що Богун — особистий ворог Чарнецького, але зовсім не здивувався: якраз саме Богун здавався йому найнебезпечнішим для поляків.
Завзятий, гарячий, улюбленець хлопства й козацької черні, надзвичайно талановитий ватажок, Богун уже під Жовтими Водами висловлював такі сміливі думки, що Хмельницький тільки похекував.
— Жодних трактатів з ляхами!..
— Всіх посполитих повернути на козаків!..
— Загнати панів аж за Віслу!..
Забуський не вірив, щоб Хмельницький зважився переводити в життя таку програму. Але хто б заручився, що на місці БогданачІерез деякий час не опиниться Іван Богун?
Отож залишалося тільки дивуватися, який спостережливий та передбачливий Стефан Чарнецький.
— Забий Богуна…
Це потрібно для поляків, це наказав поляк. Але чи не думав уже про це саме Забуський раніше? Думав. Тільки не усвідомлював, але думав, бо мав усі підстави боятися Богуна й бажати йому смерті…
Чи знав Богун про зрадницький підступ Забуського на Барабашевому байдаку? Чи знав він, що саме Забуський виказав, що посол від Шемберга — не шляхтич Цибульський, а прихильник Хмельницького — Іван Богун?..
Певно, не знав, але щодня міг здогадатися. Може, навіть уже й тепер є в нього підозра, бо чого ж це він так скоса, з таким недовір'ям і навіть з ненавистю поглядав на Забуського?.. Невже тільки за поміркованість, за нахил до трактування з поляками?..
Так чи інакше, а треба цьому покласти край… Заподіяти смерть Богунові… Та чи знайшлася б у всьому війську козацькому така зрадницька рука? Багато було тут гультяїв-розбишак, багато було таких, що грабували з Забуським на Дону московських купців, багато було таких, що без милосердя різали дітей і жінок під час наскоків на городи кримські… Але нікому з них Забуський не насмілився б навіть натякнути про замах на Богуна.
Проте один такий був…
— Ну, поможи боже. Коли пощастить Сенькові, коли Чарнецький скаже про це Потоцькому — одкриються неабиякі можливості… Так чи інакше — повстання Хмельницького придушать. Більші чи менші будуть козацькі права — однаково: Забуський своє матиме. Ляхи не забудуть… Спершу якась нагорода, може й нобілітація, потім — може, навіть полковнгіцтво, а разом з ним і ціле староство… Потім… Е, про що там гадати!.. Якби тільки пощастило виконати наказ Чарнецького до того, як повстанців приборкають остаточно…
4
У вівторок 26 травня ще тільки-тільки починало сіріти, а військо коронне вже вирушило на Богуслав. Відступали табором: його цілу ніч споряджав найдосвідченіший у обозництві ротмістр пан Бєгановський.