І раптом лице його похмурніло:
«Забуський, напевне, знає про замах: може, навіть сам підіслав отого присадкуватого…»
Хмельницький несподівано засміявся;
— Нічого ти, пане полковнику, не знаєш…
— Зроду ще не полковникував, — похмуро відказав Богун.
— То нічого. Тепер доведеться… Напевне, тебе, а не кого іншого оберуть… Дуже вже підхожий для тебе полк Подільський. Ну, що? Згода?..
— Коли завтра вирушимо проти ляхів — згода.
— Ну, вже й завтра! Он Забуський увесь час радить уступатися та скоріше кінчати справу трактатами…
— А Виговський? — спитав Богун. — Ти без Забуського та без Виговського, бачу, й кроку ступити не можеш…
— А що ж? Таких, як ти, забіяк- слухати?..
— А хоч би й таких… Все ж таки не боягузів та підляшків…
— Ну, це вже занадто… Он і Кричевський лях…
— Е, Кричевський — то зовсім інша річ… А от Забуський…
— Та чого ти до нього так причепився?.. Він же й не лях: козак з діда-прадіда, й вояка добрий, і голову на плечах неабияку має…
— Що й говорити! хитрий лис! — несподівано для самого себе спалахнув Богун. — Тільки є й на лиса колиса…
Голову дам у заставу, що він не про козацькі права дбає, а про скарби свої, про хутори та про достоєнства лядські майбутні… Ач, як увесь час крутить: і під Жовтими Водами, і під Корсунем, і тепер… А на Дніпрі на байдаку — хіба це не його справа була?.. Напевне, його…
— Яка справа?..
— Та така, що коли б трохи спізнилися були з повстанням, — полетів би я у Дніпро на годівлю рибам… Я ще тоді казав був, що на мене хтось із старшини виказав. А тепер…
— Що тепер?.. Ти про щось довідався?..
Богун ухопився за голову.
Він сам не міг уявити, чому саме тільки тепер, під час розмови з Хмельницьким, він раптом твердо переконався, що Забуський виказав на його Барабашеві… Може, тому, що отой присадкуватий з Забуським?.. На байдаку — виказав. Під Корсунем хотів забити… Тут щось нашіптує гетьманові… Але як його викрити?.. Як довести Хмельницькому?..
— Слухай, — сказав поважно гетьман, — коли маєш тільки підозру — мовчи до часу… Коли ж знаєш щось — кажи зразу… Тільки яка йому користь від замаху на тебе? Що, ти йому в борщ напудив, чи що?..
Богун мовчав. Справді, доказів справжніх іще нема.
Якби взяти отого присадкуватого на тортури, може б і виказав… А коли ні?.. Тоді що?.. Ні, треба поки що мовчати й стежити.
Гетьман з похмурим обличчям ходив по кімнаті — міркував: «Щось є між Богуном і Забуським… Здавна, здається, не ворогували… А тепер… Що, пак, казав Забуський?.. Що Богун проти мене підбурює козаків? Що в Білій Церкві поголоски всякі пускав?.. З гетьманства скинути нахвалявся?.; Можливо… Це дуже можливо.
А Богун про це звідкись довідався й тепер зводить на Забуського наклеп?.. Ні… це щось не так: Богун не такий… Розповісти йому зараз про все?.. Запитати одверто?.. Ні, ще не час… Але з Забуським треба обережніше.
А з Богуном?.. Невже правда, що він Кривоноса на гетьманство провадить?..»
— На Забуського в мене, велика підозра, — промовив Богун. — Доказів поки що мало… Але я їх зберу швидко… Буде й на лиса колиса! — додав він гостро й не прощаючись пішов геть.
11
Рано-вранці, ще сонце не сходило, — ревнула в замку гармата, задзвонили дзвони в усіх церквах, довбиші вдарили в казани, весело почали вигравати сурми-труби:
Хмельницький рушив у похід.
Першою йшла кіннота під полковником київським Михайлом Кричевським. Щось понад п’ять тисяч комонника.
Всі як один козаки, всі як один коні. Сині й червоні жупани мов квіти. Мов мак червоний, довгі верхи на козацьких смушевих високих шапках. Грізні чорні списи без прапорців. Цілий ліс непроглядний списів… А над ним прапори— наче крила червоних, малинових, блакитних птахів.
Попереду Кричевський на гнідому коні. Струнко й бадьоро йде баский кінь. Струнко й бадьоро сидить у сідлі сивовусий полковник. Пильно поглядає вперед — на залиті сонцем лани, на битий шлях.
Поруч із ним полковий хорунжий з прапором, два осавулиг писар, сурмач.
Трохи ззаду — на чолі першої сотні — сотник. За ним — живими рівними хвилями — козацькі лави.
З а Київським полком — Подільський на чолі з Богуном, Чигиринський, Черкаський. Тут уже більше піхоти, але є й кінні сотні. Швидко й легко ступає піхота; рівно мірно, ритмічно хитаються рури мушкетів, що висять у козаків за плечима.
Посереду артилерія — під обозним Чорнотою.
Перед арматою на білім коні сам гетьман з генеральною старшиною.
Хмельницького вбрання червоне, в руці булава горить золотом.