— Оце так… — непевно піддакував Богун.
— Так?.. На твою думку, це так?.. Та ти, певно, сам із старшини? Бач, розумний знайшовся!.. Старшина, — виходить, хай п’є, а пролому козакові не можна?..
Богун не сперечався і йшов далі.
Хвилинами спадало йому на думку просити, щоб і Приндяк взяв участь у розшукуванні діда й Максима.
Але Приндяк цілими днями, а нерідко й ночами пропадав десь коло намету Забуського. Присадкуватий то зникав на якийсь час, то знову з’являвся при Забузькому. З усього видно було, що він виконував якісь таємні доручення.
Але простежити, куди він зникає, Приндякові ввесь час не щастило.
«Ні, хай уже Приндяк кінчає свою справу, — міркував Богун, — буду шукати сам».
Вже кілька днів пройшло після зустрічі Хмельницького з Кривоносом, а гулянка й пиятика в таборі не втихали.
— Та що вони, будуть пиячити, поки не прийдуть ляхи й не заберуть усіх голими руками? — казав Богун гетьманові.
— Нічого, хай погуляють. Ляхи ще далеко: Заславський з Конецьпольським десь аж під Глинянами… А Вишневецький сам ударити не наважиться… Хай погуляють; не бійся — за день-два, гляди, й перевісяться.
І справді, другого дня ніби тихим вітром війнуло: гуляли й пили куди менше, ніж учора…
По деяких сотнях навіть зовсім нечутно було галасу, а на таборових майданах, на пригорках, коло базаринків та коло возів із живністю збиралися все більші юрби.
Богун ходив табором і дивувався: як швидко, як несподівано Змінився настрій у війська…
Це справді, ніде так швидко не облітає людей якась звістка, як у таборі. Ніде так швидко не передається настрій, як тут — від загону до загону, від сотні до сотні.
Мабуть, пожежа не охоплює так швидко солом’яних стріх, як тривожна або радісна звістка військовий табір.
Але що ж то за причина такої раптової зміни?
Богун скинув полковницький одяг, накинув на плечі звичайний козацький жупан, одійшов по можливості далі від розташування свого полку й почав блукати від юрби до юрби.
З уривків розмов, з окремих слів і вигуків можна було зміркувати, що табір дуже схвильований наступом поляків:
— Сиділи-сиділи та й досиділися: он уже військо коронне вирушило з-під Глинян…
— А багато того війська?..
— Дуже багато. Щось чи не сто тисяч…
— Овва — сказав!.. Та де в панів набереться стільки?
— А от і набереться: саме тільки посполите рушення дасть чи не більше.
— А Ярема? А інші магнати?.. А німців у них хіба мало? За панські гроші вся німота в найми піде.
— А за нас татари зате…
— Татари!.. До байраму татари нізащо не прийдуть…
— А ляхи теж не такі вже швидкі: рушення місяцями збирається…
— Та зібралося ж, певно: рушили ж, кажуть, з-під Глинян…
— А Ярема он за два дні, кажуть, у Костянтинові буде…
— Як? У Костянтинові?..
— Ну, тепер, хлопці, держись: це вам не з панянками по костьолах пританцьовувати…
«Еге-ге! — подумав Богун. — 3 таким настроєм осьось і розбігатися почнуть…»
У другій, ще більшій юрбі розмовляли про гетьмана:
— Що й казати — голова в нього не кізяком набита. Хоч кого обкрутить.
— Авжеж.
— Так-то так… А ти поміркуй, кого він зараз обкручує? Мені вірний чоловік говорив: є в гетьмана лист од сейму, Одержав ще аж на Гончарисі. Є в Тому листі й для козаків, і для всього поспільства. Тільки от на гетьманстві сейм Хмельницького не затверджує…
— Та ну? А чого ж листа того по полках не читали?
— Чого? Буде тобі гетьман читати те, що йому не на користь…
Богун почав просуватися ближче, щоб добре розгледіти того, хто говорив.
Але розмова зразу ж увірвалася, натомість хтось почав вихваляти Хмельницького.
Богун пішов далі.
Всюди було те саме: оповідали про наступ польського війська, перебільшували небезпеку, казали, що Хмельницький давно б міг замиритися, уступившися до Чигирина: тоді, мовляв, сейм погоджується приборкати трохи панів і магнатів та побільшити козацький реєстр…
Ясно було, що хтось навмисне пускає ці поголоски, й коли тут не польська рука, то принаймні такі, як Забуський, напевне до цього причетні.
«Ні, таки треба кінчати з отим Забуським, — думав Богун. — Треба вивести на чисту воду і його, й отого присадкуватого… Ляхи таки справді, здається, вирушили в наступ. Чи довго тут до гріха?.. У війську пиятика, безладдя… Безперемінно треба кінчати… Піти хіба до Кривоноса порадитись, чи що?»
Але до Кривоносового намету Богун не дійшов: на широкім майдані в просторому чотирикутнику з возів та наметів Брацлавського полку, просто перед собою він помітив юрбу, що все збільшувалася.