Заславський — спадкоємець імені й фортуни славетних Острозьких, а Вишневецький — нащадок великих князів литовських та господарів волоських.
Ну, кого тут вибирати панні Замойській? Крутила вона якийсь час голову їм обом, а тоді таки переміг Ярема. Та як переміг! Завзявся ото Заславський вплинути на молоду панну через її покоївок. Ну звичайно, сипав червоними, не жаліючи… От раз і каже панні Замойській улюблена її покоївка: «Д ля бога, каже, і що, каже, пані знайшла такого доброго в тому Вишневецькому? Він та кий чорний…» — «Не бійся, Зосю, не бійся, — відповіла їй канцлерянка, — він мене не почорнить…»
Жовнір скінчив і вичікував, що скаже дід.
Той глибокодумно похитав головою.
— О, то розумна відповідь…
— А про вінчання князя Яреми чув коли пан кдзак? — захоплено перебив жовнір.
— Ні, не доводилося, — сказав дід і подумав: «Х ай собі варнякає, так, може, потроху й випитаю про щось корисне».
— Ой, що ж то за вінчання було! — захльобуючись почав жовнір. — Далібуг, і сам круль найясніший такого не справив би. Двісті п’ятдесят тисяч злотих, кажуть, витратив князь на це свято… Вінчався він — може, пан козак чув — у Львові… Ще заздалегідь з’їхалося туди найславетніше панство: Замойські, Чорторийські, Збаразькі, Воронецькі, Потоцькі… Навіть сам гетьман великий Станіслав Конецьпольський. Аж до самого Грудка виїхав князь Ярема назустріч своїй нареченій… А кінь його — в перлах і самоцвітах… Почет з ним — у єдвабах, саєтах, адамашках, соболях, оксамитах… А наречена з матір’ю й сестрою — аж сказати страшно: в кареті з щирого золота!.. Як під’їхали до міської брами, як ударили на мурах з гармат, як заграла музика!.. Е, та що там казати!.. — раптом незадоволено увірвав жовнір, помітивши, що дід Панас почав куняти. — Тільки шляхетна душа — може це уявити.
15
До польського табору під Костянтиновом — коло Красилова — приїхали надвечір і зараз же поклалися спати.
Дід не спав майже всю ніч, намагаючись якнайкраще обміркувати все, що він- скаже Конецьпольському.
На ранок виявилося, що того в таборі нема, що він десь поїхав: на перемови з князем Яремою, чи що.
Отже, діда покликано до Конецьпольського тільки другого дня опівдні.
Коло розкішного намету коронного хорунжого метушилися десятки слуг і жовнірів.
Кілька молодих джур у блакитних, шитих золотом кунтушах, з великими срібними протазанами на плечах стояли на варті.
Діда ввели до намету, а Максимові наказали залишитися коло входу.
Великий намет було переділено на кілька кімнат перегородками з турецьких і перських килимів. Килими ж було порозвішувано вздовж стін, килими лежали й на підлозі, й на широких лавах, і на столах.
Численні, вдягнені у легкі дорогі тканини слуги — здебільшого надзвичайно молоденькі та вродливі хлопчаки — безгучно проходили повз діда, переганяли його, зупинйли й про щось шепотіли.
Придивившися як слід до них, легко було помітити, що це поперевдягнені дівчата.
«Вміють пани влаштовуватись, — подумав дід, згадуючи, що й по дорозі, й у самому таборі він зустрічав силу таких перевдягнених дівчат. — Певно, зі Львова понавозили…»
Але роздивлятися й міркувати вже не було часу: щось за четвертою завісою задзвонено в срібний дзвоник, і дід Панас опинився Перед самим Конецьпольським.
Той напівлежав на жовто-синьому турецькому дивані в шитих золотом подушках.
Ліворуч од нього сидів худий, довжелезний, немов списа проковтнув, другий з регіментарів — Остророг.
Дід Панас уклонився їм аж до землі, ступив кілька кроків уперед і, припавши на коліна, поцілував край кунтуша в Конецьпольського.
Потім подав листа.
— Ну? — не здоровкаючись і ніби знехотя запитав Конецьпольський.
Дід мовчав. Якось тривожно стало йому й разом якось байдуже. Зовнішньо він був, здавалося, ввесь увага й запобігливість. Але не розумів, а може й не чув запитання Конецьпольського.
— Ну? — ще раз повторив той. — Що маєш переказати мені від пана Забуського?
— Пан Забуський… До ясновельможного пана… Доручив мені переказати, щоб чекав ясновельможний пан і ближчими днями нічого проти війська козацького не чинив. А це для того, що в козаків незгода й чвари, що Хмельницький посварився з Кривоносом і наказав його до гармати прикути…