Вступаючи в війну з польською Річчюпосполитою, Хмельницький мусів розв'язати цілу низку питань, від яких залежав успіх його задуму. До таких проблем він ставився дуже серйозно, а знайшовши розв'язку, переводив її суворо й безоглядно в життя. Найголовніші з цих питань такі:
Слабою сторінкою збройних сил Польщі був різноманітний національний склад її війська, її наємні відділи були з бойового погляду першорядні, але часто в скрутних ситуаціях піддавалися, просили «пардону», а то й переходили до ворога. Великий відсоток вояків польського війська становили українці, а то головно в складі — реєстрових козаків, драґунів та панських хоругов. Хмельницький, що так сміливо поставив національне питання, силою обставин мусів боротися за його розв'язку саме національним військом. Згідно з тим прийшлося йому й зірвати з дотогочасною системою добору людей. В Польщі шляхта становила хребет старшинського складу війська. Всі ж інші суспільні прошарки виконували тільки підрядну ролю серед лав рядового вояцтва й воєнних служб. Хмельницький не звертав уваги ні на родові традиції ні на віровизнання. Старшинами в його війську були шляхтичі і люди «простого ряду»: були православні й католики. Зате ж, дотримуючися національних принципів, він зберігав національний характер війська так вірно, що тільки нерадо приймав у склад полків німецькі чи волоські відділи, а татар відділював, постійно зазначуючи, що це тільки союзники.
Вступаючи в війну з Річчюпосполитою, Хмельницький забезпечив собі в першій мірі запілля. Це й було причиною тієї «вовчої спілки», — як казали поляки, — з татарськими мурзами. Самим запіллям була Січ з її недоступним тереном; люди, що там збиралися, — оті всі безхатники, луговики, пластуни, тощо — могли бути корисні в диверсійних акціях, алеж ніяк у боях з важко. збройним ворогом у чистому полі. Там серед плавнів вони могли знайти деякий захист в разі невдачі самої війни. Самі запоріжці були тоді нечисленні і становили засадничий склад відділів Хмельницького. Крім того Хмельницький підготовив союз із донськими козаками і, - як сам казав, — туди, на Дін, збирався йти в разі невдачі. Щоб якслід наладнати питання запілля Хмельницький зліквідував польську залогу в Трехтемирові, а згодом і в Кодаку, залишивши цю останню акцію власне згаданим уже «луговикам». Це були своєрідні «гострі маневри» для вишколених на Січі відділів. Ті козаки під проводом сотника Несторенка облягли Кодак і здобули його. Після цього хресного вогню вони пішли на диверсію в північні землі України.
Справа прохарчування війська й населення вимагала від Хмельницького докладного дотримування термінів задуманого походу. Тому перші бої почалися в місяцях квітні-травні на те, щоби в разі перемоги захопити й зібрати жнивний збір. Томуто під час жнив у 1648 р. Хмельницький не приймав уже селян до війська і завертав їх у їхні села.
Озброєння війська належало до найважливіших питань. Частину зброї Хмельницький купив за кордоном і замаґазинував на Січі. Дальшим джерелом тут мала бути польська зброя, здобута в боях. Врешті Хмельницький задумав прогнати поляків з Лівобережжя, де тоді Юрій Немирич і польські маґнати широко були розбудовували видобування салітри, потрібної для виробу стрільного пороху, а далі й кустарне залізо-виробництво. Ще перед вибухом повстання Немирич, можливо, що й під впливом Хмельницького, розбудував там залізний промисл та розпочав продукування рушниць, головно ж — мушкетів.
Польські гусари початку 17-го ст.
Усі ті питання вимагали добре продуманої бойової дії і що найважливіше — воєнних успіхів. Відігравала тут ролю теж і моральна постава населення та реєстрових, які в разі невдачі могли б піддатися панічним настроям.
Зрештою ж велику увагу Хмельницький присвятив і відповідній пропаґанді. Для частини простого населення, що не завжди розуміла високу мету повстання Хмельницького, була готова історія «особистої кривди», заподіяної Чаплінським. Зручна пропаґанда розбуджувала довір'я до воєнного виступу Хмельницького у широких шарах поневоленого селянства. Помічаємо теж і зручно використану соціяльну пропаґанду; в реляціях же читаємо про соціяльні домагання гетьмана. Все воно однак спирається на національній базі, яка так виразно прозирає зі сторінок тогочасних літописів, гетьманових універсалів і листів. Але ці питання заторкуємо тільки побіжно, бо вони до властивої теми нашої студії вже не належать.