Хмельницький присвячує велику увагу артилерії, дбає про добрих гармашів і про задовільний стан гарматньогб боєприпасу. Українська артилерія, згідно з усією його тактикою була однаково рухлива, як і всі інші частини. Тому й не зустрічаємо в Хмельницького, поза малими фальконетами й польовими чи полковими пушками, — важких гармат.
Крім виснаження польського війська, рівночасна мета гетьманового маневру була ще також конечність знайти догідне для себе поле бою й накинути його королеві. Бій під Сокалем для Хмельницького, як вдумливого вождя, був небажаний. Вразі перемоги поляки мали б легкий і широко відкритий шлях в Україну через Зборів. Зате волинські терени, — багнисті й зарослі лісами, — здержували б через виснажливий маневр польське військо від дальшого походу, або щонайменше цей похід відбувався б так помалу, що гетьман мав би доволі часу на те, щоб королеві протиставити нову силу. Так воно після Берестечка й сталося. Гетьман через два тижні був готовий ставити чоло королеві, та той не мав уже ні фізичної ні моральної сили вирушити в похід. Який інакший був би хід подій, якщо б ця битва була зведена не під Берестечком, але під Сокалем. Вигідний широкий шлях просто манив би поляків в Україну! З цих міркувань наглядно зарисовується незвичайна продуманість кожного задуму великого гетьмана.
Волинські терени були догідні для Хмельницького ще й з інших міркувань. Гетьман ніколи не міг бути певним щодо невтральности Радзівіла, а вразі перемоги над поляками міг би був Литві ставити чоло куди догідніше з волинського терену, ніж з Галичини — із зборівсько-львівського шляху. Нарешті Волинь і Полісся заповнювали йому доплив свіжих повстанчих сил. А на них, як ми бачили, клав гетьман у справі зв'язування акції Радзівіла більшу вагу, ніж на можливу галицьку повстанчу акцію.
Тому гетьман маневрує так, щоб затягнути польське військо на Волинь. Маючи з собою татар, задумує використати безладність рухів польської армії і несподівано заскочити її на переправах. Тому зручним маневром змушує поляків до походу на Дубно і лише припадок рятує.короля від загибелі. Польське військо завертає назад під Берестечко.
Гетьман постійно нав'язує всі воєнні акції боєм, тому й не вагається рушити на сильнішу польську армію та прийняти бій у менш сприятливих умовах. Він знає, що активних офензивних засобів уживають також і в обороні, бо не тільки сама сила, але й спосіб її застосування — рішають про вислід. У бій він іде з головною метею: недопустити короля на Україну, хоча б навіть ціною програної, - із такою ясною ціллю стає перед готовим укріпленим польським табором.
Хмельницький відразу бачить, що терен вузький і недогідний. Знає, що не зможе вповні використати спроможностей кінноти, бо коні грузнуть у болоті, а кіннота не зможе розгорнутися в лісі. Він не може застосувати своєї улюбленої тактики — маневром оточити ворога. Все ж таки заходить поляків з ліва і продирається лісами, особисто ведучи туди козацькі відділи. Це місце гетьман уважає вирішальним. Він знає, що в таких недогідних умовах слід завжди діяти швидко і в закритому терені, стосуючи клясичну засаду бою: вдарити в найслабше місце і в тому місці бути сильнішим.
То ж стає в проводі відділів, що вирушають на щуровицькі ліси й задумує рішуче вдарити на польське праве крило, бо там найслабше польське місце: там стоїть посполите рушення.
Тимчасом, залишаючи при головних силах наказного гетьмана Джеджалия, в'яже поляків акцією дрібних відділів і татарської кінноти. Головні сили покищо тримає в резерві. Через те вдаряє в порожняву безцільна атака цілого польського лівого крила, що, попавши в болота, здесятковане повертається в табір.
Козацький табір вичікує аж до часу, коли ймовірно Хмельницький проб'ється лісами на місце.
І в хвилині, коли головні українські війська нестримною масою та з величезною вогневою силою рушають у бій, проривається спаяність цієї лінії через відступ татарської кінноти. Голові сили не мають уже зв'язку з відділами, що в щуровицьких лісах.
Ні Хмельницький ні Джеджалий без якогось посереднього чи прямого взаємного зв'язку з собою не можуть наступати. Джеджалий дає наказ до відступу і тому до акції головних сил не приходить.