– Олег до вас завжди ставився з величезною повагою. Як до людини й журналіста.
– Ваш син – чудовий хлопець. Він мені ще малим подобався. Але, гадаю, справа тут зовсім не в мені, а в моїй дочці.
– Без п’яти хвилин родичі, еге?
– Навряд чи,– засумнівався я.– Я ж бо її характер знаю. Хоча – все на небесах вирішується…
Яневський знов усміхнувся, миттю змахнув усмішку й без жодного переходу мовив:
– Син переказав мені ваше прохання. Готуєте матеріал для журналу?
– Боже борони. Суто особистий інтерес. Стас Бондар і все, що з ним сталося, для мене на другому плані. Головне тут…
– Сергій Гайдук?
Я здивувався, але відразу зрозумів, що сам назвав це ім’я в розмові з Олегом.
– Я зв’язався з тими, хто займався тоді цією справою,– вів далі він.– Деякою інформацією вони поділилися.
– Сподіваюся, це було не надто складно?
– Не проблема.– Мені вчулась іронія в його тоні.– Але оскільки це матеріали слідства, розголошення їх усе ще небажане. Ви можете це гарантувати?
Я ще раз запевнив співрозмовника, що про публікацію нема й мови.
– Тоді про фактичний бік справи.– Яневський розвернувся й узяв із заднього сидіння пластикову папку. Кілька аркушів роздруків лягли на торпедо.– Станіслав Бондар, 1990 року народження, мешкав у Києві. Місце постійної реєстрації – селище міського типу Магдалинівка в Дніпропетровській області. Футболіст, виступав за молодіжну команду київського «Арсеналу», винаймав квартиру в будинку на вулиці Мишуги, де мешкав разом із цивільною дружиною, Цвіркуновою Олександрою, того ж року народження. Не притягувався, але двічі побував у ситуаціях, коли проти нього були свідчення щодо зберігання й уживання марихуани. Однак в обох випадках до офіційного обвинувачення не дійшло… У матеріалах, які мені надали, є й неофіційні позначки, про них я повідомлю вас пізніше. Станіслав Бондар загинув чотири роки тому, 19 квітня,– випав з вікна орендованої ним квартири під час святкування дня народження його близького друга, Гайдука Сергія Олексійовича, того ж, 1990, року народження. Експертиза зафіксувала 2,4 проміле алкоголю в крові загиблого. Іншими словами, він був геть п’яний…
Яневський витримав паузу, зазирнув у роздрук.
– Далі. У вечірці брали участь восьмеро людей. Троє дівчат, у тому числі співмешканка Бондаря, і п’ятеро молодих чоловіків. Опергрупі, що прибула на виклик, важко було домогтися від них свідчень – стрес, алкоголь і не тільки алкоголь… Цвіркунова була у вкрай важкому стані: ридала, непритомніла, довелося викликати швидку. Прийшовши до тями, вона стала кричати, що у страшному випадку винний Гайдук, і кидатися на нього з кулаками. Їй зробили ще одну ін’єкцію транквілізаторів. На запитання оперативника, чи впевнена вона, що Гайдук має стосунок до загибелі її співмешканця і чи бачила вона це на власні очі, прямої відповіді не отримано. Незабаром у квартирі з’явився громадянин Черниш, що назвався спортивним агентом, разом із ним прибув адвокат – він і представляв інтереси Гайдука під час слідчих дій… Ви знайомі з цим Чернишем, Олексію Петровичу?
Я мовчки кивнув.
– Тоді поцікавтеся в нього, яким чином їм удалося розв’язати цю проблему…
Я наочно уявив, як би повівся Сергіїв агент, коли б я поставив йому це питання. І вирішив, що ліпше промовчати. Яневський повів далі – ще сухіше, немов ішлося про банальну кишенькову крадіжку:
– Усі учасники вечірки неодноразово були запрошені до прокуратури, охоче давали свідчення й співпрацювали зі слідством. У підсумку з’ясувалося, що Бондар став на табурет, щоб дістати пачку серветок, яка лежала на високому холодильнику,– усе це відбувалося біля відчиненого навстіж вікна. На той момент він перебував у стані сильного алкогольного й наркотичного сп’яніння. Не дивно, що він оступився, заточився й спробував схопитися за стулку вікна. Її не виявилося на місці – і Бондар вивалився в отвір. Усі свідки в цьому питанні сходяться до дрібниць. На тілі як загиблого, так і інших учасників вечірки немає слідів боротьби або інших фізичних ознак. Версія про вбивство не знайшла підтвердження. Підстав припускати самогубство також не було, і смерть Станіслава Бондаря кваліфіковано як нещасний випадок…
Яневський пильно глянув на мене, ніби знову повертаючись для себе до питання – навіщо мені це. Двигун джипа майже безгучно працював, салон обігрівався, однак я мимоволі зіщулився від холоду. Цей протокольний опис подій було досить легко уявити.
– У той час я працював у слідчому управлінні, тому й виявився в курсі. Пізніше, під час наглядової перевірки, ознайомився й із робочими матеріалами. І от що я вам скажу, Олексію Петровичу: причин сумніватись у висновках слідства в мене немає. Усе занадто очевидне, ніяких підводних каменів. Безглузда смерть, звичайно, але нічиєї провини, крім самого Бондаря, у ній немає. Такі справи… Отут,– він звучно клацнув нігтем по пластику папки,– деякі протоколи допитів, експертні висновки й висновок слідства… а також домашня адреса й телефон громадянки Цвіркунової.