— А кого затримали? — перепитав Сем.
— Та видавав себе тут один за такого собі українського Робін Гуда. Розказував, як краще відкрутитись від повернення кредитів, ну і від нас теж.
— Ідейний?
Перед тим як відповісти Василь Петрович суворо глянув на Сема з-під окулярів:
— Ідейних зараз, Семене, вже немає. Як клас вимерли.
— А до чого тут ми? — озвався я.
— До чого? — повторив за мною задумливо Василь Петрович, ніби це питання його самого поставило у безвихідь. — До того… — на його обличчі на мить відбилась якась напружена розумова робота. — До того, що у нас зараз реальна проблема з людьми — всі у роз’їздах, хоч інкасаторів посилай. Виручіть, хлопці. Його просто треба забрати у ментів і доправити в один із наших офісів, аби з ним мали змогу переговорити юристи. І більше нічого. І чим швидше — тим краще. Тому що як він іще трохи побуде з цими орлами — потім кісток не збере. Не хочеться гріх, знаєте, на душу брати. Все ж таки жива людина. Сам би поїхав, якби тут розрулювати не треба було…
На цих словах Василь Петрович назвав нам адреси, звідки ми мали забрати і куди завезти нашого клієнта. Потім очевидно вирішив, що нам для чогось не зайве буде знати ще якусь інформацію:
— Його звати Грінченко. Грінченко Антон Дмитрович — ну того, кого ви маєте забрати, — зазначив Загоруйко, після чого на мить замовк, задумавшись, і додав. — Хлопці — вам все зрозуміло?
— Так, — відповів за нас обох Сем.
— Ну от і добре. Як то кажуть — до роботи.
За пару хвилин ми вже сиділи в машині.
— Знаєш, у мене таке відчуття, що ми все далі кудись падаємо, — промовив я, крутячи в руці пасок безпеки. — Принаймні я. І все почалося відтоді, як я влаштувався на цю довбану роботу…
— Чому це тебе так раптом пройняло? — глянув на мене запитально Сем.
— Тому що я, наприклад, не підряджався працювати конвоїром. Та, зрештою, я на багато що не підряджався на цій роботі…
Сем задумливо барабанив пальцями по керму:
— Ти знаєш, мені в усьому цьому теж багато що не подобається. І, можливо, десь на перспективу я би теж хотів поміняти роботу. Але зараз ми саме тут, на цій роботі, і мусимо робити те, що нам кажуть.
— Так, але працювати конвоїрами ми однак не підряджались…
— А ти чув, що сказав Загоруйко? Про те, що з ним зроблять менти? Повір мені, він не бреше. Тож давай просто зробимо те, про що нас попросили, а потім вже будемо думати, що нам робити у цьому житті далі. Добре?
Я нічого не відповів Сему. Просто клацнув паском безпеки. Сем любив швидку їзду.
Ми зупинились на околиці міста, в районі приміських озер. Саме тут при в’їзді на дамбу, що відділяла одне озеро від іншого, зупинилась міліцейська машина, біля неї стояли і курили кілька міліціянтів.
— Приїхали, — промовив тихо Сем, зупиняючи машину. Ми вийшли з машини і пішли в їхній бік.
— Привіт, — якось награно усміхаючись мовив, очевидно до старшого за званням міліціонера, Сем.
— Добрий день, — підкреслено офіційно відповів той.
— Ми від Василя Петровича, — уточнив Сем.
— Ясно, — якось знехотя відповів міліціянт і, кивнувши в бік своєї машини, додав, — ваш клієнт тут.
Я глянув у той бік і тільки зараз розібрав, що на задньому сидінні машини сидів якийсь чоловік.
— Ну що ж, давайте його пересадимо… — подав голос Сем.
Міліціянт без зайвих слів підійшов до машини і почав відкривати двері, але раптом зупинився і звернувся до нас.
— А з кредитом як? — запитав він.
— З яким кредитом? — нерозуміюче перепитав Сем.
— Василь Петрович знає… кредит на машину… щодо погашення… — пояснив уривчасто міліціонер.
— Нам Василь Петрович нічого не казав, — знизав плечима Сем.
— А, не казав, — повільно вимовляючи кожне слово почав міліціянт. — Ну, як не казав, то й клієнта немає.
З цими словами він зачинив двері машини. Сем почухав потилицю.
— Дзвони до Загоруйка, — підказав я йому.
Сем кивнув головою і, діставши мобілку, набрав нашого шефа.
— Василю Петровичу, — почав він розмову. — Тут міліція каже про якийсь кредит…
— Кредит на машину, — уточнив міліціянт. — Скажи що моє прізвище Супронюк. Ви обіцяли якось розібратися щодо відтермінування виплати…
Сем слухняно повторив сказане міліціянтом в трубу, після чого повторив вже сказане йому Загоруйком:
— Василь Петрович каже, що з кредитом на ремонт квартири проблем не буде.
Міліціянт зло сплюнув і вже виходячи з себе на підвищених тонах повторив: