— Та годі вам! — легковажно вигукнув Мейс Тирел. — Жінкам війна не по зубах. Я кажу: хай сидить у своєму Гнізді. Навряд чи вона спричинить хоч найменший клопіт.
— Згоден, — додав Рожвин. — Пані Ліза досі не взяла жодної участі у війні. Та й надто зрадливих вчинків я за нею не пригадаю.
Тиріон ворухнувся у кріслі.
— Але мене вона таки вкинула до цюпи і трохи не засудила на смерть, — нагадав він зі мстивою люттю в голосі. — І не повернулася до Король-Берега присягнути на вірність Джофові, хоча їй наказали. Поставте мене на чолі війська, панове, і я дам Лізі Арин добрячого прочухана.
Ніщо в світі не було б йому миліше — хіба що придушити Серсею. Тиріонові й досі подеколи снилися небесні келії Соколиного Гнізда, і тоді він прокидався, спливаючи холодним потом.
Мейс Тирел посміхнувся весело та привітно, але Тиріон відчув зневагу за його посмішкою.
— Ви б краще лишили війну справжнім воїнам, — мовив до нього князь Вирію. — Ліпші за вас воєводи втрачали величезні раті у Місячних горах або розбивалися разом із ними на Кривавій Брамі. Всі ми знаємо вашу хоробрість і чесноти, мосьпане. Нема потреби спокушати долю.
Тиріон сіпнувся на подушках, готуючись дати колючу відповідь, але батько його випередив.
— Я маю для Тиріона іншу службу. Гадаю, ключ до Соколиного Гнізда тримає в руках наш шановний князь Петир.
— Правда ваша, — погодився Мізинець. — Лише не в руках, а тутечки, у штанях.
Його сіро-зелені очі блиснули лукавинкою.
— З вашого дозволу, ясні панове, я бажав би поїхати до Долини, щоб там схилити пані княгиню Лізу Арин до шлюбу. Сидячи в неї при боці як її законний чоловік, я віддам Долину Арин під владу корони без жодної краплі крові.
На обличчі князя Рябина відбився сумнів.
— Але чи забажає пані Ліза взяти вас?
— Раніше вже кілька разів брала, пане Матісе, чи то пак я її. І не скаржилася, скільки я міг чути.
— Брати до ліжка — то одне, — мовила Серсея, — а брати за чоловіка — геть інше. Різницю має розуміти навіть така корова, як Ліза Арин.
— Авжеж. Панні з Водоплину свого часу не личило йти заміж за когось настільки нижчого родоводом від неї, як я. — Мізинець широко розкинув руки. — Але зараз… шлюб між господинею Долини та господарем Гаренголу вже не такий неймовірно обурливий, хіба не так?
Тиріон помітив, який погляд пробіг між Пакстером Рожвином та Мейсом Тирелом.
— Нехай, — мовив князь Рябин. — Аби ж мати певність, що ви вбережете вірність пані Лізи його королівській милості.
— Ласкаві панове! — проголосив верховний септон. — Вже осінь настала, і усі доброчесні люди втомилися од війни. Боже благословення ляже на князя Баеліша, якщо він зможе привести Долину до королівського миру без зайвого кровопролиття.
— Але чи справді зможе? — запитав князь Рожвин. — Зараз володарем Соколиного Гнізда є син Джона Арина, князь Роберт.
— То лише маленький хлопчик, — відповів Мізинець. — Я подбаю, щоб він виріс вірним підданим короля Джофрі та добрим другом усім нам.
Тиріон уважно роздивлявся худорлявого стрункого чоловічка з гостренькою борідкою та зухвалими сіро-зеленими очима. «То кажеш, князь Гаренголу — порожній титул? В сраку я пхав такі титули, батечку. Навіть якщо він ногою ніколи не ступить до того замку, вже саме володіння ним робить цей шлюб можливим. І він про те знав.»
— Ми маємо вдосталь ворогів, — мовив пан Кеван Ланістер. — Добре, коли хоч Соколине Гніздо вдасться, не силуючи, втримати від війни. Я волів би подивитися, чого зможе досягти пан Петир.
З довгого досвіду Тиріон знав, що пан Кеван завжди виступав передовим загоном свого брата у раді — він ніколи не висловлював думки, якої не плекав у той самий час князь Тайвин. «То все вже вирішено» — зрозумів він, — «а оці суперечки — порожня вистава».
Вівці згідливо забекали, не тямлячи, як вправно їх загнали до кошари. Тягар заперечення ліг на Тиріонові плечі.
— Як корона збирається виплачувати свої борги без пана Петира? Адже він — чародій нашої скарбниці. Його нема ким замінити.
Мізинець посміхнувся.
— Мій маленький друг надто добрий до мене. Я тільки і вмію, що рахувати мідяки, як нерідко казав його милість король Роберт. На це здатен будь-який вправний крамар… а що вже казати про Ланістера. Людина, благословенна золотим сяйвом Кастерлі-на-Скелі, упорається зі справою далеко краще за мене.
— Ланістера? — В Тиріона раптом з’явилося погане передчуття.
Поцятковані золотом очі князя Тайвина зустрілися з різнобарвними очима сина.