Серсея прибула власною особою разом із кравчинею подивитися, як Сансу вдягатимуть у нове вбрання. Спіднє було все шовкове, а сама сукня — вершкового кольору, з важкого срібнотканого альтембасу, з підкладкою сріблястого єдвабу. Коли Санса опускала руки додолу, кінці довгих зубчастих рукавів мало не торкалися землі. А ще то була сукня жіноча, не дівчача — без жодних сумнівів. Розріз спереду трохи не сягав пупа; глибокий клин був укритий візерунчастим мирійським мереживом голубого забарвлення. Спідниці були довгі та пишні, а стан такий тісний, що Санса мусила видихнути, поки її ушнуровували. Принесли їй також і нові черевички — м’якенькі, без підборів, сірої замші. Вони охопили її ніжки, наче ласкаві коханчики.
— Ви дуже гарні, люба панно, — мовила кравчиня, коли Сансу скінчили вдягати.
— Справді? Так, так! — захихотіла Санса і крутнулася, звихорюючи спідниці. — Ой, яка ж я гарна!
Вона не могла дочекатися, щоб її такою побачив Вілас Тирел. «Він мене покохає, авжеж покохає, він мусить… він забуде про Зимосіч, коли побачить мене. Я його примушу забути про все!»
Королева Серсея окинула її прискіпливим оком.
— Не завадить трохи прикрас. Оті місячні камені, які їй подарував Джофрі.
— Негайно, ваша милосте, — відповіла покоївка.
Коли місячні камені з’явилися у Сансиних вухах і навколо шиї, королева кивнула.
— Саме так. Боги мали добрість до тебе, Сансо. Ти чарівна дівчина. Яка моторошна непристойність — віддавати цю юну цноту отій бридкій потворі.
— Якій потворі? — не зрозуміла Санса.
Невже королева каже про Віласа? «Але як вона знає?» Адже ніхто не знав, окрім Маргерії та Королеви Колючок… ну хіба ще Донтос, але його можна не рахувати.
Серсея Ланістер пропустила запитання повз вуха.
— Кирею! — наказала вона, і жінки винесли її: довгу кирею білого оксамиту, обтяжену перлами. Срібною ниткою на ній було вигаптувано вишкіреного лютововка.
Санса блимнула очима і зненацька відчула моторошний переляк.
— Це знак та кольори твого батька, — мовила Серсея, поки кирею пристібали Сансі на шиї тонким срібним ланцюжком.
«Дівоча кирея. До весілля.» Санса сягнула рукою до шиї та зірвала б її, якби посміла.
— Ти гарніша, Сансо, коли не роззявляєш рота, — зауважила Серсея. — Тепер ходімо, септон чекає. І весільні гості теж.
— Ні! — вигукнула Санса. — Ні!
— Так. Ти — вихованка корони. Тепер за батька тобі править король, бо твій брат — засуджений престолом зрадник. Саме король і вирішує, кому віддати твою руку. Ти одружишся з моїм братом Тиріоном.
«Мої спадкові права» — майнула в Санси думка, викликавши нудоту. Отже, дурень Донтос — не такий вже й дурень; він усе бачив заздалегідь. Дівчина сахнулася від королеви і вигукнула:
— Ні, не буду! — «Я маю одружитися з Віласом, я маю стати княгинею на Вирії, благаю вас…»
— Я розумію твою відразу. Хочеш, то поплач. Я б на твоєму місці коси собі повидирала. Певно, що твій наречений — дрібний гидкий біс, але від шлюбу з ним ти нікуди не дінешся.
— Ви не зможете мене примусити!
— Авжеж зможемо. Ти можеш тихо піти з нами і гарненько проказати обітниці, як личить шляхетній панні. Або пручатися, верещати і вчинити таку виставу, щоб із неї реготала уся челядь. Але зрештою ти одружишся і ляжеш зі своїм чоловіком у весільне ліжко.
Королева прочинила двері. Ззовні чекали пан Мерин Трант і пан Озмунд Кіптюг — обоє у білих лускатих обладунках Королегвардії.
— Супроводьте панну Сансу до септу, — мовила королева. — Як буде треба — то й віднесіть. Але спробуйте не подерти сукню, бо вона мені чимало коштувала.
Санса спробувала була кинутися навтіч, але Серсеїна покоївка злапала її, не встигла дівчина пробігти і трьох кроків. Пан Мерин Трант подарував їй погляд, від якого вона аж зіщулилася, зате Кіптюг торкнувся її руки майже ніжно і мовив:
— Робіть, мила панно, що вам наказують. Не так воно усе погано, як здається. Адже недарма кажуть, що вовки — хоробрі істоти.
«Хоробрі.» Санса глибоко вдихнула. «Так, я зі Старків, я маю свою хоробрість.» Усі дивилися на неї такими очима, як тоді у дворі, коли пан Борос Блаунт зірвав з неї одяг. Того дня від побиття її урятував Біс — той самий, який зараз чекав на свою наречену. «Він трохи кращий за решту» — сказала вона собі, а уголос мовила: