— Бо вони самі у Гуркалі накоїли чимало такого, що не ведеться поміж чесних людей! — загарчав на нього міщанин.
Ґрати були затісні, щоб просунути кухля, тому Гарвін і Гендрі наготувалися підсадити Ар’ю вище. Вона поставила ногу в складені долоні Гарвіна, видерлася на плечі Гендрі та вхопилася за пруття нагорі клітки. Товстун підняв обличчя угору і притиснув щоку до заліза. Ар’я почала лити на нього воду, а він — жадібно ковтати її, підставляти лоба, щоки та руки, злизувати вологу з ґратів. Він ладен був і Ар’їні пальці облизати, якби вона їх не відсмикнула. Поки Ар’я давала воду двом іншим в’язням, навколо скупчився натовп.
— Ось дізнається Скажений Мисливець, тоді начувайся, — погрозливо мовив якийсь чолов’яга. — Йому це не сподобається. Ой, не сподобається!
— Оце йому сподобається ще менше.
Анжей напнув тятиву на лука, витяг стрілу з сагайдака, наклав, натягнув, пустив. Товстун здригнувся і безсило повиснув — стріла влучила йому між жирних підборідь, але клітка не дозволила впасти. Ще дві стріли скінчили життя двох інших північан. На базарному майдані чувся лише плескіт води у водограї та дзижчання мушви.
«Валар моргуліс» — подумала Ар’я.
На східному краї майдану стояла непоказна корчма з мазаними стінами і побитими вікнами. Половину даху нещодавно спалили, але вже залатали. Над дверима висіла дерев’яна вивіска, випиляна у подобі бросквини з чималим відкушеним шматком. Навскіс від корчми розташувалася стайня, де загін скочив з коней, а Зеленоборід заволав по стайнярів.
Соковита руда корчмарка побачила їх і заверещала з радощів, але одразу заходилася піддражнювати кожного по черзі:
— Зеленобороде! Чи то пак, Сивобороде, га? Матінко Вишня, коли це ти устиг змарніти на такого старця? Лиме, невже це ти? І сіряк твій гидкий досі на тобі! А я знаю, чого ти його ніколи не переш. Мабуть, боїшся, що як усі сцяки стечуть, то ми побачимо, що ти насправді — лицар Королегвардії! А це ж Том-Сімка, старий битливий цап, божечки мої! Приїхав сина побачити? Спізнився, добродію — той якраз поїхав із семиклятим Мисливцем. І не кажи мені, що то не твій син!
— Він не має мого голосу, — мляво заперечив Том.
— Зате ніс має твій. Дівчата кажуть, що й усе інше теж твоє. — Вона ретельно роздивилася Гендрі та вщипнула його за щоку. — Диви, який гарненький молодий бичок. Ось побачить наша Алиса ці дужі руки, тоді начувайся. Ой пробі, та він червоніє, наче красна діва! Нічого, хлопче — після нашої Алиси забудеш із дівками червоніти.
Ар’я ще ніколи не бачила, щоб Гендрі брався такою буряковою барвою.
— Гей, Руто, облиш нашого Бичка, він хороший чесний хлопець! — гукнув Том Семиструнний. — А з твого товару нам на цю ніч треба лише добру постіль.
— Кажи за себе, піснярику. — Анжей хутко вхопив за стан жваву молоду служничку, таку ж веснянкувату, як він сам.
— Постіль ми маємо, чого ж, — відповіла рудокоса Рута. — У «Бросквині» ліжок ніколи не бракувало. Та спершу лізьте до купелі. Коли ви, голодранці, востаннє ночували під моїм дахом, то лишили мені усіх своїх вошей.
Вона грайливо пхнула Зеленоборода у груди.
— А твої були ще й зелені. Їсти будете?
— Якщо маєш зайві харчі, то не відмовимося, — погодився Том.
— Коли це ти від чогось відмовлявся, га, Томе? — зареготала жінка. — Ну гаразд, твоїм друзям засмажу баранини, а тобі — старого висхлого щура. Ти й того не заслужив, але якщо заскиглиш мені пісеньку-другу, то я, може, трохи розтану. Таку вже маю вдачу — жаліти убогих. Та ходіть уже швидше. Касю, Лано, поставте казани на вогонь. А ти, Жизено, поможи зібрати їхні лахи — певно, доведеться виварювати.
Усі свої погрози вона справдила. Ар’я намагалася пояснити, що у Жолудях милася аж двічі, а відтоді ж не минуло ще й двотижня, та рудокоса жінка нічого не хотіла чути. Дві служниці трохи не винесли її угору сходами, сперечаючись дорогою, хлопчик вона чи дівчинка. Перемогла служниця на ім’я Гелька, тому інша мусила носити гарячу воду і шкрябати Ар’ї спину цупкою колючою щіткою, мало не знімаючи шкіру. По тому вони поцупили увесь одяг, подарований пані Рідколіс, і вдягли її у тонкий льон та мереживо, наче одну з Сансиних ляльок. Та принаймні, скінчивши, вони дозволили Ар’ї піти донизу і повечеряти.
Сидячи у трапезній корчми в дурних дівчачих лахах, Ар’я згадувала уроки Сиріо Фореля — зокрема, той, де він радив їй дивитися і бачити очима. Придивившись, вона побачила, що у корчмі услуговує значно більше служниць, ніж буває навіть при найжвавішому заїзді. До того ж майже усі були молоді та показні на вроду. Щойно настав вечір, як до «Бросквини» почали збрідатися натовпи чоловіків. У трапезній вони довго не сиділи, навіть коли Том дістав цимбали і почав співати «Шість дів у ставі». Дерев’яні сходи були старі й круті; коли хтось із чоловіків вів нагору одну з дівчат, вони скрипіли особливо люто.