Коли стражники вивели зброяра геть, Тиріон видерся на крісло.
— Тож маємо меча для Джофа, меча для Хайме і хоч би якого завалящого ножика для малого карлика. Отакої, пане батьку!
— Криці вистачило на два клинки, не на три. Якщо маєш потребу в кинджалі, візьми собі у зброярні. Роберт по своїй смерті залишив їх кількасот. Геріон подарував йому на весілля визолоченого кинджала з руків’ям слонової кістки. Ще половина послів при дворі намагалася здобути ласку його милості, підносячи оздоблені самоцвітами ножі та викладені сріблом мечі.
Тиріон усміхнувся.
— Вони б швидше здобули його ласку, якби дарували власних юних доньок.
— Безперечно. Єдиний клинок, якого брав до рук Роберт, був мисливський ніж, що йому подарував Джон Арин ще в дитинстві. — Князь Тайвин махнув рукою, наче відганяючи спогади про короля Роберта і його ножі. — То що ти знайшов на березі річки?
— Багато грязюки, — відповів Тиріон, — і кілька трупів, які ніхто не потурбувався поховати. Перш ніж ми зможемо знову відчинити порт, треба вичистити річище Чорноводи, розламати або підняти потоплені кораблі. Мусимо полагодити три чверті пришибів, а деякі краще розвалити зовсім і відбудувати з голої землі. Від рибного базару геть нічого не лишилося, Річкова і Королівська брами пошкоджені стіноламами Станіса і потребують заміни. Коли я рахую кошторис усіх робіт, мені робиться млосно.
«Якщо ви, батьку, справді умієте срати золотом, то шукайте нужника і беріться до справи» — кортіло додати Тиріонові, але він розважливо утримався.
— Ти знайдеш стільки золота, скільки треба, я певен.
— Та невже? І де ж? У порожній скарбниці? Я вам казав, що там немає ані шеляга. Ми ще навіть не розрахувалися з алхіміками за їхній шал-вогонь і з ковалями за мій ланцюг, а Серсея вже вимагає, щоб корона сплатила половину вартості Джофового весілля. А це, хай їм грець, сімдесят сім страв, тисяча гостей, повний пиріг голубів, пісняри, штукарі…
— Розкоші теж служать своїй меті. Ми маємо показати усій державі міць та багатство Кастерлі-на-Скелі.
— То хай Кастерлі-на-Скелі платить гроші!
— Чого б це? Я бачив звіти Мізинця. Доходи корони збільшилися удесятеро проти тих, що були за Аериса.
— Удесятеро збільшилися і витрати корони. Роберт розкидав гроші направо й наліво — так само, як своє сім’я. А Мізинець усе позичав і позичав. У вас теж, поміж інших. Так, доходи ми наразі маємо чималі, та вони ледве покривають лихву за боргами, яких наробив Мізинець. А чи не пробачите ви, раптом, борг престолу домові Ланістер? Це б нам дуже допомогло.
— Не кажи дурниць.
— Тоді, може, краще подати сім страв замість сімдесяти семи? Запросити триста гостей замість тисячі? Та й без ведмедя-танцюриста якось можна перебути — либонь і без нього весілля не знудиться.
— Тирели вважатимуть нас за жмикрутів. Я хочу і розкішне весілля, і відбудований берег. Якщо ти не вмієш знайти на це гроші, скажи слово, і я призначу коронним підскарбієм того, хто зуміє.
Думка про ганебне вигнання з посади, яку він щойно посів, викликала в Тиріона глухе роздратування.
— Та знайду я вам гроші, не переймайтеся.
— Чудово, — кивнув батько, — а поки шукаєш, пошукай заразом і шлях до ліжка своєї дружини.
«То плітки досягли навіть його.»
— Вже знайшов, дякую за турботу. Це такі меблі між вікном та комином, з оксамитовим навісом і периною з гусячого пуху.
— Щастя, що ти знаєш. Тепер, можливо, тобі час уже спізнати жінку, яка щоночі поділяє з тобою ці меблі.
«Жінку? Тобто оту малу дівчинку?»
— То це вам павук нашепотів, чи я мушу дякувати моїй милій сестрі?
«В самої Серсеї під ковдрами робиться таке, що я сподівався — вона матиме совість хоч сюди носа не пхати. Та де ж пак.»
— А скажіть-но мені, з якого дива усі Сансини покоївки раніше служили в Серсеї? Мені вже в печінках сидить, що її шпигунки нишпорять у моїх власних покоях.
— Якщо тобі не до вподоби служниці твоєї дружини, вижени їх геть і набери тих, яких хочеш. Це твоє право як чоловіка. Мене турбує не те, хто услуговує їй в опочивальні, а те, що в тій опочивальні коїться уночі. Або не коїться. Твоя, гм… сором’язливість мене дивує. Здається, вграти хвойду для тебе ніколи не становило труднощів. Невже панна Старк тілесно збудована якось інакше?
— Чи не байдуже вам, куди я встромляю прутня? — зухвало запитав Тиріон. — Санса ще замолода для мене.
— Вже не замолода, щоб стати княгинею на Зимосічі після смерті свого брата. Зірви їй вінця цноти, і підберешся на крок ближче до влади над північчю. Заплідни її дитиною, і здобич майже твоя. Невже я мушу нагадувати, що не здійснений на ложі шлюб можна скасувати?