— Зер-рна! — каркнув Мормонтів крук, ляпнувши крилами. — Зерна, зерна, зерна, зерна, зерна!
— Годі! — гарикнув князь-воєвода Мормонт крізь шалений вереск свого птаха. — Сидіть мені тихо, усі до одного! Не меліть дурниць!
— Яблука, — не зважав на нього Гарт із Визелені. — Безліч барил хрустких осінніх яблук. Тут ростуть яблуні, я сам бачив.
— Сушені ягоди. Капуста. Кедрові горіхи.
— Зер-рна, зерна, зерна!
— Солона баранина! Тут є кошара для овець. Певно, баранини в нього теж удосталь. У діжках засолена, побий мене грім, якщо брешу.
Крастер дивився так, наче хотів усіх наштрикнути на один рожен. Князь-воєвода Мормонт підвівся з місця.
— Тихо, кажу! Хутко припиніть балачки! Не хочу їх чути!
— Не хочеш чути, старий, то забий вуха хлібом. — Кульгавий Карл відштовхнувся від столу. — Чи ти вже свої крихти зжував?
Сем побачив, як Старий Ведмідь буряковіє.
— Чи ти, часом, не забув, з ким говориш? Ану сиди, їж і мовчи. Це я тобі наказую!
Ніхто нічого не відповів. Ніхто не ворухнувся. Усі очі заціпеніли на князеві-воєводі та дебелому кульгавому розвідникові, які вирячилися один на одного через стіл. Семові здалося, що Карл піддався першим і вже хотів сідати, хай і неохоче…
…та раптом скочив на ноги Крастер із сокирою в руці. Великою сокирою вичорненої криці, яку Мормонт подарував йому з дякою за минулу гостину.
— Е ні, — загарчав він. — Дідька ти мені сядеш! Ніхто не сміє кликати мене жмикрутом і брехуном, а тоді жерти і спати під моїм дахом. Забирайся геть, клишоногий. І ти, і ти, і ти теж.
Він тицьнув голівкою сокири на Підсайдачника, Гарта і Гарта.
— Ходіть спати на мороз на порожнє черево, бісів набрід, бо я…
— Байстрюцька потвора! — почув Сем, як вилаявся хтось із Гартів. Котрий саме — він не бачив.
— Це хто тут кличе мене байстрюком?! — заревів Крастер, змітаючи дошки з м’ясом та кухлі з вином зі столу лівицею і здіймаючи сокиру правицею.
— Це всі знають, підлий байстрюче! — відповів Карл.
Крастер ринув уперед швидше, ніж Сем міг собі уявити — наче птахом перелетів через стіл із сокирою в руці. Заверещала якась жінка, Гарт Визелень та Сирітка Ос висмикнули з-за пасів ножі, Карл сахнувся назад і перечепився через пана Биама, що лежав поранений на підлозі. Крастер кинувся слідом за ним, випльовуючи прокльони та погрози, але не встиг і оком змигнути, як заходився плюватися кров’ю — то Підсайдачник ухопив його за волосся, відкинув голову назад, одним помахом ножа розчахнув горлянку від вуха до вуха і грубо відштовхнув геть. Дичак упав долілиць на підлогу, просто поперек пана Биама. Биам заверещав з болю, а Крастер спливав на ньому кров’ю, впустивши сокиру зі слабких пальців. Дві з дружин Крастера волали, третя лаялася, четверта наскочила на Миленького Донела і спробувала видряпати йому очі, але той збив її на підлогу.
Князь-воєвода став над трупом Крастера, почорнівши лицем від гніву.
— Боги проклянуть нас усіх! — ревів він. — Немає злочину підлішого в світі, ніж убивство, принесене гостем у дім господаря! За всіма законами гостинності ми…
— За Стіною нема законів, старигане. Хіба сам не знаєш? — Підсайдачник ухопив за руку одну з Крастерових дружин і підсунув скривавленого ножа їй під горло. — Показуй, де тут у нього харчі, бо й тобі, тітко, зроблю те саме.
— Пусти її! — Мормонт зробив крок уперед. — Я тобі за це голову зітну, ти…
Гарт із Визелені заступив йому дорогу, а Олло Безрукий штовхнув назад. Обоє мали в руках ножі.
— Стули пельку, старий дурню, — попередив Олло.
Князь-воєвода сягнув по його руку з кинджалом. Руку Олло мав лише одну, але швидку та вправну; він вирвався з пальців воєводи, пхнув ножем Мормонтові в живіт і притьмом висмикнув червоне лезо назад. І божевілля охопило цілий світ.
Пізніше, далеко пізніше Сем отямився, сидячи на підлозі зі схрещеними ногами і тримаючи Мормонтову голову на колінах. Він не пам’ятав ані того, як тут опинився, ані усього, що сталося після замаху на Старого Ведмедя. Гарт із Визелені убив Гарта зі Старограду — це Сем пригадав, але за віщо, не тямив. Ролик із Сестринова упав зі спального поду нагорі й зламав собі шию, бо хотів скуштувати котроїсь із Крастерових дружин. А Грен…
Грен волав просто йому в вухо і давав ляпасів по обох щоках, а тоді вибіг надвір разом із Велетнем, Скорботним Едом і кількома іншими. Крастер і доти лежав поперек пана Биама, та поранений лицар вже не стогнав. Четверо братчиків у чорному сиділи на лаві й жували чорне кінське м’ясо, поки Олло гойдав на столі жінку, яка голосно плакала.