Чорноструг звів її додолу з мурів туди, де посеред своїх значкових стояв Робб, а при його боці — молода королева. Побачивши матір, син схопив її у мовчазні обійми.
— Князь Гостер лежав величний, як король, ясна пані, — стиха проказала Джейна. — Шкода, що я не мала честі знати ясновельможного пана князя живим.
— Та й я б волів спізнати пана дідуся трохи краще, — додав Робб.
— Пан батько бажали б цього теж, — відповіла Кетлін. — Але між Водоплином і Зимосіччю лежить забагато довгих верст.
«А між Водоплином та Соколиним Гніздом — забагато гір, річок та ворогів.» Ліза на її листа навіть не відповіла. З Король-Берега також не було чути нічого, крім мовчанки. Кетлін гадала, що пан Клеос та Брієнна з їхнім бранцем мали б дотепер уже досягти міста. Можливо, Брієнна просто зараз повертається зі столиці разом з її дівчатками. «Пан Клеос присягнувся, що змусить Біса вислати крука негайно після обміну бранців. Присягнувся лицарським словом!» Але ж круки не завжди безпечно долали свій шлях. Птаха міг збити якийсь мисливець і засмажити собі на вечерю. Може статися так, що лист, який зняв би їй тягар з душі, зараз лежить у попелі чийогось табірного вогнища коло купи пташиних кісток.
Щоб поспівчувати Роббові, зібрався чималий натовп. Кетлін відступила убік, терпляче дозволивши висловитися князеві Язону Малістеру, Великоджонові та панові Рольфу Перчину. Проте коли наблизився Лотар Фрей, вона смикнула сина за рукав. Робб прожогом обернувся зустріти пана Лотара і вислухати, що той скаже.
— Ваша милосте.
Огрядний чолов’яга років тридцяти п’яти, Лотар Фрей мав близько посаджені очі, гостру борідку, темне волосся, що спадало кучерями на плечі. Спотворена при народженні нога дала йому прізвисько «Ламаний Лотар». Він уже більше як десятиріччя служив підкоморієм і управителем при своєму батькові.
— Не годилося б нам сієї скорботної години втручатися у ваше родинне горе. Та чи можливо, щоб сьогодні увечері ви зізволили прийняти нас задля розмови про нагальні справи?
— Радо і охоче, — відповів Робб, — бо ніколи не бажав сіяти ворожість поміж нашими домами.
— Як не бажала і я ставати її причиною, — додала королева Джейна.
Лотар Фрей усміхнувся.
— Я розумію. Так само розуміють вас і мій вельможний пан батько. Вони доручили мені переказати, що самі колись були молоді й добре знають, що означає віддати серце у полон дівочій красі.
Кетлін вельми сумнівалася, що князь Вальдер справді таке казав або ж колись віддавав серце у полон красі. Князь Переїзду пережив сімох дружин і наразі мав восьму, та згадував про них лише як про постільних зігрівачок і плідних кобил. Проте сказані слова були бездоганно чемні; ані Кетлін, ані Робб не мали причини доскіпатися до хвали красі юної королеви.
— Ваш пан батько роблять нам велику ласку, — відповів її син. — Чекатиму на розмову з гарячим нетерпінням.
Лотар уклонився, поцілував руку королеви і відійшов, а тим часом ще з десяток людей вже купчилося, аби й собі звернутися до короля. Робб побалакав із кожним — одному подякував, іншому посміхнувся, усім віддав належне. Лише коли останній з них отримав свою частку уваги, Робб обернувся до матері.
— Ми мусимо про дещо побалакати. Чи не пройдете зі мною?
— Якщо така воля вашої милості.
— Я вам не наказую, пані матінко.
— Тоді матиму за радість.
Від свого повернення до Водоплину син ставився до неї чемно та ласкаво, але дуже рідко шукав розмови. Та якщо йому краще велося з молодою королевою, то не їй було заперечувати. «Джейна хоч уміє викликати в нього посмішку. А мені нема чим поділитися з сином, окрім скорботи.» Кетлін здавалося, що і товариство братів дружини — юного зброєносця Ролама та нового хорунжого при війську, пана Райнальда — також тішило Робба. «Вони обійняли місця тих, кого він втратив» — усвідомила Кетлін, коли побачила їх разом. — «Ролам тепер йому за Брана, а Райнальд — почасти за Теона, почасти за Джона Сніговія.» Лише поруч із Вестерлінами вона бачила на обличчі Робба усмішку і чула його сміх — такий, яким він сміявся ще хлопчиною. Для всіх інших він завжди лишався Королем-на-Півночі з головою, обтяженою короною навіть тоді, коли не мав на чолі самої корони.
Робб ніжно поцілував дружину, пообіцяв супроводити її до покоїв і пішов розмовляти з паніматкою. Ноги принесли обох до божегаю.
— Здається, Лотар налаштувався на дружній лад. Це дарує надію, бо Фреї конче нам потрібні.
— Ми не знаємо насправді, чи вони повернуться, чи ні.
Він кивнув, обличчя його спохмурніло, а плечі згорбилися. Серце Кетлін тьохнуло у грудях і полинуло до сина. «Корона пригинає його до землі, чавить і нищить» — подумала вона. — «Він так прагне бути добрим королем, хоробрим і чесним, мудрим і вдатним. Але тягар королівського вінця — не для юного хлопчика.» Робб силувався, як міг, але один за одним на нього падали болісні, безжальні удари. Коли надійшла звістка про битву при Сутіндолі, де князь Рандил Тарлі ущент розбив Робета Гловера та Гелмана Толгарта, Робб мав би лютувати, але натомість витріщився на прибулих, не вірячи своїм вухам, і спитав: