«Ми усі бажаємо, аби князь Вальдер нарешті впокоївся щасливий.» З кожною хвилиною Кетлін дедалі менше подобалося фреївське сватання.
— Але ж мій брат щойно втратив власного батька. Йому потрібен час для належної жалоби за паном князем.
— Рослін — дуже жвава і весела дівчинка, — мовив Лотар. — Вельми вірогідно, що саме її не вистачає князеві Едмуру, аби пережити тяжкий удар долі.
— До того ж пан батько віднедавна зневірилися у довгих заручинах, — додав байстрюк Вальдер Водограй. — Хоч і не знаю, з якого б це дива.
Робб подарував йому холодний погляд.
— Я зрозумів ваш натяк, Водограю. Благаю вибачити нас.
— З волі та ласки вашої милості. — Ламаний Лотар підвівся, і його брат-байстрюк допоміг йому вишкандибати з покою.
По їхньому зникненні Едмур негайно вибухнув гнівом.
— То вони мені просто в очі кажуть, що мої обіцянки нічого не варті?! З якого дідька той старий миршавий тхір має обирати мені наречену? Князь Вальдер має повно доньок і онучок, не одну лише Рослін! Хоч би запропонував мені той самий вибір, що й вам — та де ж пак! А я ж його зверхній володар — він мав би радіти, що я бодай когось із його виводку беру за дружину!
— Він має гордість, а ми її зачепили, — зауважила Кетлін.
— Та хай Інші зжеруть його гордість! Я не терпітиму ганьби посеред власного замку! Моя відповідь — ні.
Робб кинув на дядька втомлений погляд.
— Я не хочу вам наказувати, принаймні у цій справі. Та якщо ви відмовите, князеві Фрею буде завдано ще однієї образи, і надія замиритися з ним пропаде назавжди.
— Цього ми знати не можемо! — захищався Едмур. — Фрей хотів мене одружити з котроюсь зі своїх доньок, відколи я народився. І не дозволить так просто вислизнути між його чіпких пальців. Ось побачите: коли Лотар привезе йому нашу відповідь, він хутко поступиться і погодиться на заручини замість шлюбу… і то з дочкою, яку я виберу сам.
— Може, з часом так воно і сталося б, — мовив Брінден Чорноструг. — Але чи можемо ми чекати, поки Лотар їздитиме туди-сюди з умовами?
Робб стиснув руки у кулаки.
— Я мушу пробитися назад на північ! Мої брати мертві, Зимосіч спалено, людей вирізано… самі боги відають, чого треба цьому болтонівському байстрюку, і чи живий досі Теон, а якщо живий, то чи на волі. Я не можу тут сидіти і чекати на весілля, яке або станеться, або ні!
— Воно має статися, — мовила Кетлін, долаючи власну нехіть. — Я бажаю терпіти образи та ремствування Вальдера Фрея не більше за тебе, братику. Однак не бачу вибору. Без цього шлюбу Роббову справу програно. Ми, Едмуре, маємо погоджуватися.
— Ми?! — повторив він ущипливо. — Щось я не чув, Кет, аби тебе прохали стати дев’ятою пані Фрей.
— Бо восьма пані Фрей жива і здорова, скільки мені відомо, — відповіла вона.
«І то на щастя.» Бо знаючи князя Вальдера, вони ще дочекалися б і такої вимоги.
Чорноструг мовив:
— Я, небоже, остання людина у Семицарстві, яка б воліла змушувати когось до шлюбу. І все ж нагадаю, що ти сам просився спокутувати свою величну перемогу при бродах.
— Але я мав на думці іншу спокуту! Двобій з Крулерізом. Сім років каяття у жебрущих братах. Подорож уплав через західне море зі зв’язаними ногами. — Побачивши, що ніхто не посміхається, Едмур скинув руки угору. — А бодай би вас Інші забрали! Гаразд, я одружуся з тим дівчиськом. Нехай воно буде мені спокутою.
Давос IV
Князь Алестер зненацька нашорошився і підняв очі догори.
— Голоси! — мовив він. — Чуєте, Давосе? Хтось до нас іде.
— Пиріг, — відповів Давос. — Мабуть, уже час вечеряти.
Минулого вечора Пиріг приніс їм половину пирога з яловичиною та шкварками, а до нього — глек медовухи. Від самого спогаду в животі починало бурчати.
— Ні, там не одна людина, а декілька!
«Правду каже.» Давос почув принаймні два голоси, а до них кроки, дедалі гучніші. Він зіп’явся на ноги й рушив до ґратів.
Князь Алестер виплутав солому з волосся.
— Це король послав по мене. Або ж королева! Так-так, Селиса не дозволить мені, її родичеві, згнити у цій ямі!