— Про що присягався Біс, а про що він не присягався, наразі важить небагато, — мовив князь Болтон. — А найменше — для вас.
Дівчисько намагалося не показати, як їй боляче. Та мабуть, нарешті відчуло сталеві щелепи пастки, коли Руз Болтон майнув рукою до своєї варти і промовив:
— Пан Хайме поїде собі далі до Король-Берега. А вам, хай як сумно мені це казати, судилося інше. Нерозумно і нечемно з мого боку позбавляти шановного пана Варго обох пташок із його здобичі.
Ясновельможний князь на Жахокромі сягнув по ще одну копчену сливу.
— Тому я на вашому місці, ласкава панно, зараз менше думав би про Старків, а більше — про сафіри.
Тиріон V
Позаду нього з шерег золотокирейників нетерпляче заіржав кінь. На додачу Тиріонові почувся кашель князя Гиліса. Власне, Гиліса він з собою не запрошував — як і пана Аддама, Джалабара Ксого та решту двірського панства. Але його ясновельможний батько вважав, що Доран Мартел сприйме за образу, якщо на переправі через Чорноводу його супроводжуватиме один лише карлик.
«Джофрі мав би зустрічати дорнійців сам» — подумав Тиріон, сидячи у чеканні, — «та він би усе перепаскудив, годі й сумніватися». Останнім часом король полюбляв повторювати дурнуваті жарти про дорнійців, яких начіпляв од стражників Мейса Тирела. «Скільки дорнійців треба, щоб підкувати коня? Дев’ятеро. Один кує, восьмеро коня на руках тримають.» Чомусь Тиріонові здавалося, що Доран Мартел тих жартів не схвалить.
Одну за одною він побачив корогви над головами вершників, які довгою запиленою вервечкою виникали з живого зеленого лісу. Звідти, де він стояв, і аж до річки лишилися самі голі чорні дерева — наслідки учиненої ним битви. «Забагато корогов» — кисло подумав Тиріон, спостерігаючи, як летить навсібіч попіл з-під копит дорнійських коней — так само, як летів з-під копит тирелівського передового полку, що зім’яв бік Станісового війська. — «Скидається на те, що Мартел привів із собою половину Дорну.» Тиріон поміркував, чи не можна в цьому знайти якийсь зиск для престолу. Та крім похмурих підозр, на думку нічого не спадало.
— Скільки прапорів ти нарахував? — запитав він Брона.
Лицар-сердюк затінив очі долонею.
— Вісім… ні, дев’ять.
Тиріон крутнувся у сідлі.
— Гей, Поде, ходи сюди! Описуй знаки, які бачиш, і хутко кажи, яким домам вони належать.
Подрік Пейн обережно посунув ближче свого мерина. Хлопчина віз великого королівського прапора Джофрі — оленя та лева — хоча і ледве давав ради його чималій вазі. Брон тримав власну Тиріонову корогву — золотого лева на кармазині.
«Малий підростає» — усвідомив Тиріон, коли Под став у стременах, аби краще бачити. — «Скоро височітиме наді мною, як решта двору.» За наказом Тиріона хлопець ретельно вивчив гербовницю Дорну, та це не заважало йому, як завше, смикатися і запинатися.
— Не бачу… Вітер плеще.
— Ану ти, Броне. Кажи, що бачиш.
Брон був вбраний, як личить лицареві — у нового жупана та кунтуша; поперек грудей сяяв палаючий ланцюг.
— Червоне сонце на жовтогарячому тлі, — мовив він, — прохромлене списом.
— Мартел! — негайно відгукнувся Подрік Пейн, вочевидь із полегшенням. — Це дім Мартел на Сонцесписі, мосьпане. Великий князь дорнійський.
— Та його навіть мій кінь упізнав би, — сухо зауважив Тиріон. — Кажи далі, Броне.
— Ліловий прапор з якимись жовтими яйцями.
— Може, лимонами? — припустив Под із надією в голосі. — Лілове поле, засипане лимонами? То дім Далт. А править він, чекайте… у Лимоннику.
— Та невже? От дивина. Далі великий чорний птах на жовтому. У пазурях тримає щось рожеве з білим. Прапор ляпає, дідька тут побачиш.
— То стерв’ятник Чорнощовби, тримає немовля у кігтях, — пояснив Под. — Дому Чорнощовб із Чорнощовби, пане.
Брон зареготав.
— Знову книжок перечитався? Багато читатимеш, малий, то очі для бою зіпсуєш. Бачу черепа. Прапор чорний.
— Вінценосний череп дому Манівець. Золото і кістка на чорному. — З кожною правильною відповіддю Под набирався упевненості. — Це Манівці, чиє дідицтво — Крулегріб.
— Три чорні павуки, абощо?
— Скорпіони, пане. Дім Коргил на Пісковці. Три скорпіони, чорні на черлені.
— Червоне та жовте, а між ними якась зубата риска.
— То вогні Геєнни. Дім Уллер.
Тиріон був уражений. «А малий меткий нівроку. Якби ж йому язик у горлі колом не ставав…»
— Далі, Поде! — заохотив він. — Назвеш усіх — матимеш від мене даруночок.
— Схоже на пиріг із червоних та білих шматків. Посередині золота долоня.
— Дім Аліріон з Божеласки.