Утім, те сталося вже багато років тому. Юнак шістнадцяти років перетворився на чоловіка сорока с гаком, і плітки про нього стали гуляти значно чорніші. Князь подорожував Вільними Містами, вивчав мистецтво отрут, а якщо вірити чуткам, то і темніші ремесла. Вчився він і в Цитаделі, викував аж шість ланок маестерського ланцюга, потім знудився і кинув навчання. Винайнявся сердюком у Спірні Землі за вузьким морем, певний час воював разом з «Другими Синами», а тоді зібрав власний охочий полк. Турніри, битви, двобої, коні, неперевершена плотська хіть… казали, що він бере до ліжка і чоловіків, і жінок, а доньок-байстрючок наплодив по усьому Дорнові. Люди кликали їх «піщаними змійками». Щодо синів, то скільки Тиріонові було відомо, великий князь Оберин не мав жодного.
Зате він скалічив старшого сина Мейса Тирела, спадкоємця Вирію.
«Немає у Семицарстві гостя, менш бажаного на тирелівському весіллі» — подумав Тиріон. Надіслати князя Оберина до Король-Берега, коли у місті перебували сам князь Мейс Тирел, двоє з його синів і кілька тисяч вояків — то була така ж небезпечна вихватка, як і норов самого Оберина. «Одне легковажне слово, один невчасний жарт, один кривий погляд — більшого не треба, щоб наші шляхетні союзники вчепилися в горлянку одне одному.»
— Ми вже стрічалися раніше, — привітно усміхнувся дорнійський князь до Тиріона. Вони їхали біч-обіч королівським гостинцем, проминаючи засипані попелом поля та голі кістяки дерев. — Утім, я не чекаю, що ви згадаєте. Ви тоді були ще менші, ніж зараз.
Тиріонові геть не сподобався натяк на глузливу зверхність у голосі князя. Але він твердо вирішив не дати дорнійцеві себе розлютити.
— Коли ж це сталося, ласкавий пане? — запитав він, удаючи ввічливу цікавість.
— Та вже багато років тому, коли у Дорні правила моя мати, а ваш вельможний батько служив Правицею при іншому королі.
«Іншому, та не думай, що інакшому» — проказав про себе Тиріон.
— Саме тоді я відвідав Кастерлі-на-Скелі разом із моєю матінкою, її чоловіком та моєю сестрою Елією. Мені було щось із років чотирнадцять чи п’ятнадцять, Елія була на рік старша, вашому братові та сестрі, якщо не помиляюся — вісім чи дев’ять, а ви самі щойно народилися.
«Невдалий час для відвідин.» Мати померла, народжуючи Тиріона, і Мартели, напевне, знайшли Скелю в глибокій жалобі. А надто — його батька. Князь Тайвин рідко говорив про свою дружину, але Тиріон часто чув, як дядьки балакали про їхнє міцне та щире кохання. За тих часів батько був Правицею при Аерисові; подейкували, що Семицарством править князь Тайвин Ланістер, а князем Тайвином — пані Джоана.
— Він як не свій став, Бісику, коли твоя мати померла, — якось розповів йому дядько Геріон. — З нею разом померло все найкраще, що Тайвин мав у собі.
Геріон був наймолодшим із чотирьох синів князя Титоса Ланістера. Саме цього зі своїх дядьків Тиріон любив найбільше. Але його вже не було з ними — він зник у далеких морях. А пані Джоану Тиріон власною з’явою на світ поклав до могили.
— Чи сподобався вам Кастерлі-на-Скелі, пане князю?
— Авжеж ні. Ваш батько увесь час, що ми там перебували, не звертав на нас жодної уваги. Обов’язок розважати гостей він скинув на пана Кевана. У опочивальні, де мене оселили, на ліжку лежала перина, на підлозі — мирійські килими, зате не було жодного вікна, і стояла пітьма, наче у підземеллі. Пам’ятаю, як я скаржився Елії. Ваше небо було надто сіре, вино — надто солодке, жінки — надто цнотливі, страви — надто прісні… а найбільшу зневіру викликали ви самі.
— Та я ж тоді щойно народився. Чого ви від мене чекали?
— Потворності! — відповів чорнявий князь. — Ви були зовсім малі, та слави вже зажили неабиякої. На ваше народження ми саме гостювали у Старограді. Всеньке місто повнилося балачками про почвару, яка вродилася в сім’ї Правиці Короля, і про призвістки нещасть, які мали спіткати державу.
— Гадаю, я віщував державі голод, пошесть і війну. — Тиріон кисло посміхнувся. — Чомусь люди завжди чекають лише голоду, пошесті та війни. Ні, даруйте… ще зими і нескінченної ночі.
— Саме так, — кивнув князь Оберин, — а до них на додачу — падіння вашого батька. «Князь Тайвин зробився вищим за самого короля Аериса» — такі слова я чув від одного жебрущого брата — «але ж вище від короля може стояти лише бог!». Вас вважали за прокляття, за кару, надіслану богами, яка мала навчити Тайвина, що він не кращий і не вищий за всяку іншу людину.