— Господь Світла подарував тобі життя! — заперечив Торос Мирійський. — Але не проголошував відродженим Баелором Блаженним.
Червоний жрець оголив меча. Ар’я побачила, що Джак і Меріт зробили те саме. Князь Берік досі тримав у руці того меча, яким висвятив Гендрі. «Може, хоч цього разу його нарешті вб’ють.»
Вуста Хорта знову смикнулися.
— Та ви — звичайнісінькі злодюги!
У відповідь на нього визвірився Лим.
— Твої друзяки-леви приходять до якогось села, забирають усі харчі та срібло, а тоді кажуть, що вони — заготівельники хуражу для війська. Вовки теж таке роблять. То чому нам не можна? Тебе ніхто не грабував, собако. Твоє золото заготували для нашого війська!
Сандор Клеган роздивився уважно кожне обличчя, наче намагався усіх міцно запам’ятати. Потім вийшов у темряву під дощ, звідки прийшов, не сказавши ані слова. Розбійники почекали, дивуючись, але нічого не відбувалося.
— Подивлюся, що він зробив нашим вартовим. — Гарвін сторожко визирнув крізь двері, перш ніж вийти — перевіряв, чи не ховається Хорт надворі, чекаючи на здобич.
— Відки той сучий син узяв стільки золота? — запитав Лим Лимонний Сіряк, аби не мовчати, надувшись.
Анжей здвигнув плечима.
— Переміг у турнірі Правиці. У Король-Березі. — Лучник вишкірився. — Я собі теж нівроку гаманця виграв, та потім зустрів Данусю, Яспусю і Алаяйю. Вони мене навчили, як смакують смажені лебеді та купіль з вертоградського вина.
— То ти що, просцяв геть усе? — зареготав Гарвін.
— Чого ж усе? Оці чоботи купив, і оцього кинджала. Бач, який ловкий.
— А міг би купити шмат землі та зробити одну з тих лебединих дівчаток чесною жінкою, — мовив Джак-Щасливець. — Виростив би собі добрячий врожай ріпи та добрячий виводок синочків.
— Та Воїн мене збав! Змарнувати усе золото на ріпу?!
— А я ріпу полюбляю, — зажурився Джак. — От зараз би трохи з’їв — якби хтось зварив та добре потовк.
Торос Мирійський на балачки не зважав.
— Хорт втратив дещо більше, ніж кілька гаманів золота, — міркував він уголос. — Він втратив свого господаря і конуру на псярні. До Ланістерів йому вороття нема, Молодий Вовк його ніколи не прийме, а про рідного брата годі й казати. Здається мені, те золото було усе, що йому лишилося на світі.
— Дідько б його вхопив! — буркнув Гачок-Мірошник. — Ось побачите, прийде і переріже нас уві сні.
— Е ні. — Князь Берік сховав меча до піхов. — Сандор Клеган радо повбивав би нас усіх, але не уві сні. Анжею, на ранок рушай позаду валки разом із Безбородим Диком. Якщо побачите, що Хорт і доти нас винюхує, вбийте під ним коня.
— Та в нього ж добрий кінь, шкода його! — заперечив Анжей.
— Еге ж, — погодився з ним Лим. — Якщо когось убивати, то це його підлого вершника. Кінь нам самим стане у пригоді.
— Лим вірно каже, — додав Заруб. — Дозвольте, пане князю, виростити на собаці кілька пір’їн — хай трохи охолоне.
Але князь Берік захитав головою.
— Клеган здобув собі право на життя під печерним пагорбом. Я не можу його свавільно відібрати.
— Пан князь каже мудро, — звернувся Торос до решти. — Адже суд двобоєм, браття — це річ свята і непорушна. Ви чули, як я молився до Ра-Гльора, щоб наш Господь учинив правдивий суд, і ви бачили, як його вогненний палець зломив меча князя Беріка, коли пан князь вже хотів скінчити герць одним ударом. Це був знак, що Господь Світла ще не відпускає Джофріного Хорта від його земного клопоту.
Гарвін скоро повернувся до броварні.
— Гребинога спить, аж хропе. Але йому нічого не зробилося.
— Зробиться, як мені до рук попаде, — загарчав Лим. — Я йому другу дірку в сраці проколупаю! З-за нього нас могли тут усіх повбивати!
Тієї ночі усі почувалися незатишно, знаючи, що десь там у пітьмі, зовсім недалечко, никає Сандор Клеган. Ар’я згорнулася клубочком коло вогню, угрілася в затишку, та сон ніяк не приходив. Тоді вона витягла монету, яку подарував їй Якен Ха-Гар, і міцно затиснула у кулаку, схованому під кирею. Тримаючи монету, вона почувалася сильнішою, бо згадувала привида Гаренголу і часи, коли уміла вбивати самим тільки шепотом.
Проте Якена більше не було — він її покинув. «Мантулик теж покинув, а тепер і Гендрі залишається з ними.» Ломик загинув, Йорен загинув, Сиріо Форель загинув, навіть батько загинув… а Якен дав їй дурнуватого залізного шеляга і здимів кудись світ за очі.
— Валар моргуліс, — прошепотіла вона дуже тихо, так стискаючи кулака, що монета аж врізалася краями у долоню. — Пан Грегор, Дунсен, Полівер, Любчик Раф. Лоскотун і Хорт. Пан Ілин, пан Мерин, король Джофрі, королева Серсея.