Арстан Білоборід стояв ззовні входу до намету, а Могутній Бельвас сидів неподалік на траві, схрестивши ноги, та їв із миски смокви. Охорона Дані в дорозі лягла на їхні плечі. Вона зробила Джохого, Агго та Рахаро своїми ко, не лише кревноїзниками, і зараз вимагала, щоб вони очолювали дотракійців, а не берегли її особу. Халазар у неї був крихітний — щось із тридцять кінних воїнів, з яких більшість — юнаки без кіс і згорблені старі. Та все ж іншої кінноти вона не мала, а без неї рухатися не наважувалася. Пан Джораг казав, що Дані має незрівнянну піхоту — Неблазних, але навіть така піхота не здатна обійтися у поході без сторожових роз’їздів.
— Юнкай хоче воювати, — повідомила Дані Білобородові усередині шатра.
Іррі та Джихікі вкрили підлогу килимами, Місандея запалила паличку солодких пахощів, аби пом’якшити запилене повітря. Дрогон та Раегал спали на купі подушок, огорнувши один одного, а Візеріон сидів на вінцях порожньої купільниці.
— Місандеє! Якою мовою розмовляють ці юнкайці — валірійською?
— Так, ваша милосте, — відповіла дівчинка. — Їхня говірка інакша, ніж у Астапорі, та зрозуміти її неважко. Невільникарі тут величають себе Мудрими Хазяями.
— Мудрими?
Дані всілася на подушках, схрестивши ноги; Візеріон розчепірив біло-золоті крила і злетів до неї.
— Подивимося, чи не забракне їм мудрості, — мовила вона, чухаючи лускату голову дракона позаду рогів.
За годину повернувся пан Джораг Мормонт, а з ним прибули троє полковників «Буревісників». На собі вони мали налощені шоломи з чорним пір’ям і стверджували, що в шані та владі всі троє рівні один одному. Поки Іррі та Джихікі наливали вино, Дані роздивлялася прибулих. Прендаль на’Гезн був кремезний пикатий гіскарець із чорнявим волоссям, притрушеним сивиною, Залор Лисий мав кривого рубця через бліду карфійську щоку, а Дааріо Нахаріс вражав барвистістю навіть як на тирошійця. Борода в нього була поділена на три галузки та пофарбована блакиттю в колір його очей і кучерявого волосся, що спадало аж на комір. Гострі кінчики вусів були визолочені. Одяг він мав усіх відтінків жовтого; на комірі та вилогах буяла вершкова піна мирійського мережива, жупана було розшито мідними бляхами у подобі кульбаб, а високими, до стегон, шкіряними чоботями збігали золоті візерунки. М’які жовті замшові рукавички він запхав за паса з золотих кілець, а нігті мав фарбовані блакитною поливою.
Але говорити за усіх почав Прендаль на’Гезн.
— Ви б краще вели свій набрід кудись подалі, — мовив він без манівців. — Астапор ви захопили зрадою, та в Юнкаї вам легкої перемоги не бачити.
— П’ять сотень ваших «Буревісників» проти десяти тисяч моїх Неблазних, — відповіла на це Дані. — Я ще замолода і погано знаюся на справах війни, та числа, здається мені, промовляють не на вашу користь.
— «Буревісники» тут не самі, — буркнув Прендаль.
— «Буревісників» тут скоро не буде. Коли вдаряє грім, пташки розлітаються хто куди. Може, і вам уже час? Я чула, що найманці знані своєю невірністю. Який зиск вам лишатися на полі й стояти на смерть після того, як «Другі Сини» перебіжать на наш бік?
— Цього не станеться, — незворушно відповів Прендаль. — Та якби і сталося — байдуже. «Другі Сини» — ніхто і ніщо. Ми б’ємося пліч-о-пліч із мужніми синами Юнкаю.
— Ви б’єтеся поруч із постільними хлопчиками, яким пхнули до рук списи і погнали у поле. — Коли Дані повернула голову, в її косі теленькнули два дзвіночки. — Щойно почнеться битва, милості не просіть. Але станьте за мене зараз — і зможете лишити собі платню від Юнкаю, отримати частку здобичі та сподіватися на більші нагороди в майбутньому, коли я сяду на престол свого царства. Бийтеся за Мудрих Хазяїв, і ваша платня буде одна — смерть. Невже ви гадаєте, що Юнкай відчинить браму, коли мої Неблазні різатимуть вас попід мурами міста?
— Ти, дівчисько, верзеш якусь маячню. Навіть коза — і та мекає розумніше.
— Дівчисько?! — Вона захихотіла. — Ви хочете образити мене згадкою про мою стать? Дарма. Я б вас так не ображала, навіть якби помилково сплутала з чоловіком.