— Не зрадить.
— Відкіля ви знаєте?
Дані вказала на зчорнілу голову, з якої дракони потроху відривали скривавлені клапті.
— Осьде лежить непоганий доказ щирості його намірів. Дааріо Нахарісе! Приготуйте «Буревісників» до удару по юнкайцях ззаду тієї миті, коли я нападу спереду. Чи можете ви безпечно дістатися вашого табору?
— Якщо мене зупинять, скажу, що ходив на розвідку, але нічого не бачив.
Тирошієць підвівся на ноги, вклонився і хутко зник. Але пан Джораг Мормонт затримався.
— Ваша милосте, — мовив він руба, — це помилка. Ми нічого не знаємо про цю людину…
— Ми знаємо, що він неабиякий вояк.
— Балакун він неабиякий, цього я не заперечую.
— Він привів нам Буревісників. — «А ще має блакитні очі.»
— П’ять сотень сердюків непевної вірності!
— У такі часи, як зараз, певної вірності не буває, — нагадала Дані. «Мене мусять зрадити ще двічі: один раз за золото, другий — за любов.»
— Даянерис, я утричі від вас старший, — наполягав пан Джораг. — Я на власні очі бачив, які брехливі бувають люди. Дуже небагато з них варті довіри, і Дааріо Нахаріс — точно не з таких. Навіть борода в нього якась облудна!
Дані відчула напад гніву.
— А ваша борода, виходить, чесна і шляхетна? Отака ваша порада? Виходить, ви — єдиний чоловік, якому я можу довіряти?
Він застиг у напрузі.
— Цього я не казав.
— Ви кажете це мені мало не щодня! П’ят Прей — брехун, Цзаро — змовник, Бельвас — розбишака, Арстан — горлоріз… невже ви гадаєте, що я досі те саме незаймане ані тілом, ані головою дівчисько, яке не вміє чути слова, сховані за словами?
— Ваша милосте…
Але вона вже визвірилася на всю силу своєї драконової люті.
— Ви були мені кращим другом, ніж решта людей, і далеко кращим братом, ніж Візерис! Ви — перший Королевогвардієць, воєвода мого війська, найважливіший радник, справжня моя правиця! Я шаную вас, поважаю вас, ціную ваші слова — та я не палаю до вас бажанням, Джорагу Мормонте! Я втомилася від ваших намагань відгородити від мене решту чоловіків у світі, щоб я мусила покладатися лише на вас! Цього не буде, і ви в такий спосіб не заслужите мого кохання навіть на хвилину!
Коли Дані починала свою промову, Мормонт зачервонівся, та коли скінчила, знову зблід і стояв нерухомо, наче камінь.
— Як накаже моя королева, — з холодною чемністю вимовив він.
Але в Дані вже палав жар, якого вистачило б на двох.
— Саме так! — відповіла вона. — Саме так наказує вам ваша королева. Ходіть огляньте Неблазних, пане лицарю. Вам іще належить стати до битви і перемогти у ній.
Коли Мормонт зник, Дані кинулася на подушки коло драконів. Вона не хотіла так суворо гримати на пана Джорага, та його вічні підозри нарешті збудили у ній власного дракона.
«Байдуже, він мені пробачить» — казала Дані собі. — «Я — його королева.» Раптом вона упіймала себе на думці, чи не мав Мормонт рацію щодо Дааріо. І відчула глибоку самотність. Міррі Маз Дуур обіцяла, що Дані більше ніколи не виносить живу дитину. «Дім Таргарієн скінчиться на мені.» На неї напала журба.
— Ви мусите бути мені дітьми, — сказала вона драконам, — моїми трьома лютими дітками. Арстан каже, що дракони живуть довше за людей. Я помру, а ви житимете далі.
Дрогон вигнув шию назад, щоб ущипнути Дані за руку. Зуби він мав дуже гострі, та ніколи навіть не прокусував шкіру, коли грався. Дані засміялася і почала катати його вперед і назад, поки дракон не заревів, люто вимахуючи хвостом, ніби батогом. «А хвіст підріс» — подумала вона, — «і ще підросте. Вони ростуть так швидко… а коли виростуть, я матиму крила.» Верхи на драконі вона б могла сама очолити військо, як тоді у Астапорі. Та дітки були ще замалі, аби підняти її вагу.
Опівночі на табір упала тиша та спокій. Дані сиділа у шатрі з покоївками; стерегли їх Арстан Білоборід і Могутній Бельвас. «Найтяжче у всякій справі — чекати.» Сидячи у шатрі без діла, поки десь там за неї кипіла битва, Дані знову почувалася безпорадною дитиною.
Години повзли за годинами на черепашачих ніжках. Навіть коли Джихікі розім’яла їй плечі, вигнавши з них вузли втоми і напруги, Дані не знайшла спокою, щоб заснути. Місандея хотіла заспівати колискову «сумирного народу», але Дані заперечливо хитнула головою.
— Приведи мені краще Арстана, — звеліла вона.
Коли старий увійшов, Дані сиділа загорнута у шкуру хракара, чий різкий тваринний запах нагадував їй про Дрого.
— Не можу спати, коли за мене гинуть люди, Білобороде, — мовила вона. — Якщо ваша ласка, розкажіть мені ще про мого брата Раегара. Мені сподобалася ваша оповідь на кораблі — про те, як він вирішив, що мусить стати воїном.