— Князю Давосе! Краще нам поспішити, — м’яко торкнувся його ліктя пан Андреш. — Пане князю, ви чуєте?
Нове титулювання досі незвично лунало у вухах, та все ж Давос відвернувся від вікна, почувши заклик.
— Авжеж. Час настав.
Станіс, Мелісандра та королевині люди проказуватимуть молитви ще з годину. Червоні жерці запалювали свої ватри щовечора при заході сонця, щоб подякувати Ра-Гльорові за день, що скінчився, і попрохати повернути сонце на небо вранці, аби відігнати пітьму. «Перемитник мусить знати припливи та відпливи, коли та як саме ними скористатися.» Ось ким він став наприкінці дня — Давосом-перемитником. Скалічена рука сягнула до горла по мішечок-оберіг, та не знайшла нічого. Він смикнув руку донизу і закрокував швидше.
Супутники негайно підлаштували свої кроки під його власні. Байстрюк зі Щеботу мав понівечене віспою обличчя і гоноровито-зухвалий норов зубожілого лицаря. Пан Геральд Говір був кремезний, білявий волоссям, прямодухий та доброзичливий. Пан Андреш Естермонт вивищувався над ним на голову, мав схожу на лопату бороду і кущаві брунатні брови. Усі вони були добрі вояки та шляхетні люди, кожен на свій лад — такими їх знав Давос. «Схибимо цієї ночі — усі разом шляхетно лежатимемо у могилі» — майнула в нього думка.
— Вогонь є живим, — відказала Давосові червона жінка на його прохання навчити бачити майбутнє у полум’ї. — Він ніколи не стоїть, невпинно змінюється… наче книжка, у якій літери танцюють і перемішуються, поки ви намагаєтеся їх читати. Щоб побачити обриси за язиками полум’я, потрібно багато років навчатися. А ще більше років забирає вміння відрізнити обриси майбутнього від того, що могло бути чи вже сталося. Ба навіть тоді це тяжка праця. Дуже тяжка. Ви, люди тієї землі, де заходить сонце, цього не розумієте.
Давос тоді запитав:
— Якщо ця штука така хитра, чому ж пан Аксель зумів так швидко її навчитися?
На це Мелісандра лише усміхнулася загадково і відповіла:
— Кожен кіт може витріщитися у вогонь і побачити, як там бігають червоні миші.
Давос людям короля про це брехати не став.
— Червона жінка може побачити, на що ми замірилися, — попередив він їх.
— То треба найперше вбити її! — закликав Левис Рибалчиха. — Я знаю місце, де можна зробити засідку. Як вона буде сама, а нас четверо, та з гострими мечами…
— Ви приречете усіх нас на смерть! — заперечив Давос. — Маестер Кресен пробував її вбити, але вона дізналася негайно. Гадаю, зі своїх вогнів. Певно, загрозу власній особі вона чує швидко і точно, та навряд у змозі однаково добре відчувати все на світі. Якщо забути про неї та не зважати, то можливо, ми уникнемо її уваги.
— Нема честі в тому, щоб ховатися та підкрадатися! — заперечив пан Трістон з Маняк-Гори, який служив Сонцезорові перед тим, як князь Гунцер потрапив до Мелісандриного вогнища.
— А чи багато честі у тому, щоб згоріти? — запитав його Давос. — Ви бачили, як загинув князь Сонцезір. Хочете загинути так само? Люди честі мені зараз не потрібні. Навпаки — потрібні спритники-перемитники. То ви зі мною чи ні?
Дяка богам за ласку — усі до одного пішли з ним.
Маестер Пилос саме навчав Едріка Шторма складати числа, коли Давос штовхнув двері до його світлиці. Пан Андреш увійшов з ним; решта лишилася стерегти сходи та підвальні двері. Маестер негайно припинив навчання.
— На сьогодні досить, Едріку.
Хлопчика вторгнення здивувало.
— Князю Давосе, пане Андреше! А ми тут складаємо числа.
Пан Андреш посміхнувся.
— Коли я був твого віку, родичу, то ненавидів сидіти над числами.
— Та я не те щоб ненавиджу. Але історію, приміром, полюбляю більше. Бо вона ж як казка — слухав би й слухав.
— Едріку, — мовив маестер Пилос, — біжи візьми кобеняка. Ти мусиш піти з князем Давосом.
— Справді? — Едрік скочив на ноги. — А куди?
Раптом його вуста стиснулися, щелепа випнулася.
— Господові Світла я молитися не піду. Я служу Воїнові, як служив мій батько.
— Ми знаємо, — відповів Давос. — Ходімо, хлопче. Баритися не можна.
Едрік нап’яв товстого кобеняка з нефарбованої вовни. Маестер допоміг застібнутися і накинув каптура, затінивши обличчя хлопчика.
— Ви підете з нами, маестре? — запитав малий.
— Ні. — Пилос торкнувся ланцюга з багатьох металів, якого носив навколо шиї. — Моє місце тут, на Дракон-Камені. А ти йди разом з князем Давосом і виконуй все, що він скаже. Не забувай — він є Правицею Короля. Що я тобі розповідав про Правицю Короля?