— А ви по мені, напевне, дуже-дуже сумуватимете, чи не так?
— Ти — син мого брата.
— Краще б ви йому про це нагадали!
— Гадаєш, він би дозволив тобі вдягнути чорне, якби ти не походив од його крові та крові Джоани? Тайвин здається тобі надто холодним та суворим, але насправді він не суворіший, ніж його змусило життя. Наш батечко був дружній та приязний до людей, але такий слабкодухий, що його власні значкові кепкували з нього вголос після кухля вина. Дехто з панства насмілювався відверто кидати йому виклик, інші позичали в нас золото і не турбувалися повертати. При дворі не вщухали жарти про беззубого лева. Навіть його коханка — і та в нього крала. Сама щойно з хвойд вилізла, а не гребувала вдягатися у коштовності пані матінки! І саме Тайвинові випало повернути славу та силу дому Ланістер на належну височінь. А ще йому довелося узяти до рук правління цією державою у віці ледве двадцяти років, нести цей тягар наступні двадцять… і що вислужити, крім чорних заздрощів навіженого короля? Замість належної шани його змусили потерпати від безлічі докорів та образ. А він подарував Семицарству мир, добробут і правосуд. Так, він справедлива людина і судить по правді. Вчини розумно — довірся своєму батькові, і не пошкодуєш.
Тиріон уражено заблимав очима. Пан Кеван завжди здавався йому статечним, розсудливим, заклопотаним справами повсякденними; таку палку пристрасть Тиріон чув од нього уперше.
— Бачу, ви дуже його любите.
— Він мій брат.
— Я… поміркую про те, що ви сказали.
— Поміркуй, і то гарненько. А головне — швидко.
Інші думки тієї ночі його не відволікали, та навіть до ранку він анітрохи не просунувся до остаточного рішення — чи варто довіритися батькові. Челядник приніс кулеші з медом на сніданок, але Тиріонові з однієї думки про зізнання усякий смак у роті перетворювався на жовч. «Обізвуть якимсь Крулетруйником, і ходи так до кінця життя. А за тисячу років, якщо про мене і згадають, то лише як про карлика-чудовисько, що отруїв небожа-короля на його весільному бенкеті.» Від самої думки на нього накотила така лють, що він жбурнув полумисок з ложкою через кімнату і лишив на стіні пляму від кулеші. Пан Аддам Марбранд, який прийшов відвести Тиріона на суд, зиркнув на пляму цікавим оком, але мав чемність нічого не питати.
— Князь Варис, — оголосив ражак, — коронний шепотинник!
Напудрований, чисто вбраний, напахчений трояндовою водою Павук невпинно тер долоні одна об одну, поки відповідав на питання суддів. «Стирає моє життя на порох» — подумав Тиріон, слухаючи пересипані бідканням зізнання євнуха про те, як Біс намагався забрати Джофрі з-під захисту Хорта і теревенив з Броном про переваги Томена як короля. «Напівправда навіть краща, ніж одверта брехня.» На відміну від інших, Варис ще й мав при собі папери, ущерть заповнені примітками, подробицями, точними вказівками днів та годин, записами розмов. Паперів було так багато, що їхнє слухання відняло решту дня і не лишило ані краплі надії. Варис підтвердив опівнічні відвідини Тиріоном покоїв великого маестра Пицеля, викрадення трунків та отрут, погрози Серсеї за вечерею… геть-чисто всі події до одної, крім власне отруєння. Коли великий князь Оберин запитав його, звідки він може стільки про все знати, не бувши ніде присутнім, євнух захихотів і відповів:
— Мені все розповідають мої маленькі пташечки. Знати — то їхня служба, відтак і моя теж.
«Як я мушу допитувати маленьких пташечок?» — подумав Тиріон. — «Я мав би стяти євнухові голову ще свого першого дня у Король-Березі. Боги карають мене за ту довіру, яку я до нього плекав.»
— Ми вислухали всіх? — запитав князь Тайвин дочку, коли Варис вийшов з палати.
— Майже всіх, — відповіла Серсея. — Благаю вашого дозволу назавтра привести перед очі суду нашого останнього свідка.
— Дозволяю, — відповів князь Тайвин.
«Пречудово» — подумав Тиріон, безсило скаженіючи. — «Після оцього вертепу, що вони звуть судом, страта видасться полегшенням.»
Того ж вечора, коли він сидів коло вікна і пив, ззовні дверей почулися голоси. «Пан Кеван іде по мою відповідь» — подумав Тиріон негайно. Але увійшов до покою зовсім не його дядько.
Тиріон підвівся привітати великого князя Оберина Мартела знущально-поштивим уклоном.
— Невже суддям дозволяють відвідувати звинувачених?
— Великі князі не питають нічиїх дозволів. Саме так я сказав вашим стражникам.
Червоний Гаспид сів і влаштувався якомога зручніше.