Він перевів око східніше і пошукав серед наметів та дерев. Черепаха скоро знайшлася. «Цій теж скоро час.» Дичаки під покровом нічної темряви оббілували одного з мертвих мамутів і тепер лаштували мокру скривавлену шкуру на дах черепахи — ще одним шаром над овечими та звірячими шкурами. Черепаха мала заокруглену верхівку, вісім велетенських коліс, а шкіряний дах тримався на міцному дерев’яному кістяку. Коли дичаки ще тільки починали його збивати, Шовкун припустив, що вони будують корабель. «І не надто помилився.» Черепаха нагадувала корабель, перекинутий догори дном і відкритий на носі та кормі — або довгий дім на колесах.
— Вона готова, так? — запитав Грен.
— Майже. — Джон відштовхнув мирійське око. — Напевне, рушить уже сьогодні. Ти наповнив барила?
— Усі до одного. Вночі вони добряче замерзли. Пип перевірив.
Грен останнім часом дуже перемінився з того вайлуватого здорованя, до якого Джон заприязнився ще на початку своєї служби. Він виріс на чотири вершки, став дебеліший у грудях та плечах, не голив бороду і не підрізав волосся аж від Кулака Першолюдей. Тепер він виглядав могутнім і кошлатим, наче зубр, і вже ніхто не згадував про того сумирного бицю, з якого глузував пан Алісер Терен під час навчання. Але і цей дужий зубр зараз виглядав виснаженим. Коли Джон йому сказав, він кивнув:
— Та сокири їхні слухав усю ніч, цюк та цюк… аж спати не міг.
— То ходи поспи зараз.
— Та не треба мені…
— Треба! Наказую тобі відпочити. Іди спи. Битву не проспиш — не дозволю. — Джон змусив себе всміхнутися. — Крім тебе, ніхто не зможе посунути ці кляті барила.
Грен, щось бурмочучи під ніс, пішов собі, а Джон повернувся до далекозору — нишпорити дицачьким табором. Час від часу над головою пролітала стріла, та він навчився на них не зважати. Відстань була для стрільців далека, кут — незручний, влучити вони майже не мали змоги. Як і перед тим, він не побачив жодного сліду Манса Розбишаки, зате помітив коло черепахи Тормунда Велетнебоя та двох його синів. Сини борюкалися з мамутовою шкурою, а Тормунд гриз печену козячу ногу і ревів накази. Знайшовся у таборі й дичак-перевертень, Варамир Шестишкур — він ходив лісом поміж дерев, а по п’ятах у нього никав його сутінькіт.
Коли Джон почув брязкіт ланцюгів підойми та залізний стогін дверей кліті, то відразу зрозумів — то Трипалий Гоб везе сніданок, як робив щоранку. Але вигляд Мансової черепахи відбив у Джона охоту до їжі. Світильна олія майже скінчилася, останнє барило смоли скотили зі Стіни ще дві ночі тому. Стріли теж скоро мали скінчитися, і жодного стрільника, щоб налаштувати нових, за роботою не сиділо. А передучорашньої ночі з заходу — від пана Дениса Малістера — прилетів крук. З’ясувалося, що Бовен Марш переслідував дичаків аж до Тіньової Вежі, а потім ще далі — у морок Кугави. На Мості Черепів він перестрів Плакуна з трьома сотнями дичаків і виграв криваву битву. Але перемога стала у чималу ціну: наклали головою більше як сто братчиків, серед них пан Єндрей Тарф і пан Аладал Витяг. Самого Старого Буряка понесли до Тіньової Вежі тяжко пораненим. Маестер Мулін подбав про рани великого шафаря, та на повернення до замку Чорного йому лишалося чекати довгенько.
Прочитавши листа, Джон надіслав Зею до Кротовини на їхньому кращому коні зі слізним проханням до селян допомогти захистити Стіну. Зея не повернулася. За нею услід поїхав Мулій, та коли повернувся, то розповів, що село втекло до останньої людини, навіть хвойди з бурдею. Напевне, Зея втекла з ними разом, королівським гостинцем на південь. «Якби ж і ми могли вчинити так само» — крутилася у Джона в голові похмура думка.
Він примусив себе попоїсти, хоча охоти не відчував — безсоння вже його змучило, бракувало ще зомліти з голоду. «До того ж кожна страва може стати останньою. І для мене, і для всіх.» Тому Джон ретельно набив черево хлібом з салом, цибулею та сиром, а коли скінчив, то почув вигук Лошака:
— Вона рушила!
Ніхто не питав, хто така «вона», і Джонові не знадобилося мирійське око, щоб побачити, як вона виповзає з-під дерев та з-поміж наметів.
— Не надто вона схожа на черепаху, — зауважив Шовкун. — Волохатих черепах не буває.
— Черепах із колесами теж нечасто стрінеш, — відповів Пип.