— Хто? — запитав Грегор Клеган.
Довгий спис Оберина вжалив уперед, але пан Грегор прийняв вістря на щит, відкинув убік і ринув на князя, вимахуючи мечем. Дорнієць крутнувся убік неушкоджений, спис вилетів уперед. Клеган рубонув, Мартел забрав зброю назад і хутко тицьнув знову. Залізо скреготнуло по залізу — то вістря ковзнуло Грегоровими грудьми, порізавши вапенрока і лишивши яскраву подряпину на панцері.
— Елія Мартел, принцеса і дорнійська князівна! — засичав Червоний Гаспид. — Ти її зґвалтував. Ти її замордував. Ти вбив її дітей.
Пан Грегор гнівно загарчав і важко змахнув мечем у спробі розрубати дорнійцеві голову. Оберин легко уник удару.
— Ти її зґвалтував! Ти її замордував! Ти вбив її дітей!
— Ти прийшов базікати чи битися?
— Я прийшов почути твоє зізнання!
Червоний Гаспид миттєвим ударом влучив Горі у черево, та марно. Грегор змахнув мечем і не влучив; довгий спис негайно свиснув над опущеним клинком. Наче зміїний язик, він миготів туди й сюди, падав низько і злітав високо, цілив між ніг, у щит, у очі. «Принаймні у Гору важко не влучити» — подумав Тиріон. Князь Оберин ще жодного разу не схибив, хоча й ніде не пробив важку броню пана Грегора. Та дорнієць не припиняв кружляти, тицяти, відскакувати, змушував велетня крутитися туди й назад. «Клеган уже ледве його бачить.» Шолом Гори мав лише вузьку щілину для очей, сильно обмежуючи огляд, і Оберин цим уміло користався — так само, як довжиною свого списа і прудкістю ніг.
Так тривало вже досить довгий час. Бійці рухалися дворищем уперед і назад, кружляли колами; поки меч пана Грегора розтинав повітря, спис Оберина влучив у плече, ногу і двічі у скроню. Великий дерев’яний щит Грегора теж отримав свою частку ударів: у одному місці з-під зірки визирнула собача голова, в іншому показався голий дуб. Клеган щось бурчав і гарчав, подеколи Тиріон чув од нього тиху лайку, та загалом він бився у похмурій мовчанці.
А Оберин Мартел — аж ніяк.
— Ти зґвалтував її! — гукав він, кидаючись уперед у оманливому випаді.
— Ти замордував її! — повторював він, ухиляючись від убивчої дуги Грегорового обіручника.
— Ти вбив її дітей! — волав він, щосили вганяючи вістря у горлянку велетневі, де воно зі скреготом відскакувало від товстого сталевого ринграфа.
— Оберин із ним грається, — мовила Еларія Піщанець.
«Бо дурний — таким гратися» — подумав Тиріон, а вголос мовив:
— На жаль, ця клята Гора завелика, щоб комусь правити за іграшку.
Тим часом навколо двох поборників невпинно стискалося кільце глядачів. Од стін дворища вони потроху, вершок за вершком, просувалися уперед, аби краще бачити. Королегвардія намагалася не пускати і навіть відштовхувати порушників своїми великими білими щитами, але порушників було кількасот, а братчиків у білій броні — лише шестеро.
— Ти зґвалтував її!
Князь Оберин відхилив лютий удар Грегора вістрям списа.
— Ти замордував її!
І кинув вістря Клеганові просто в очі так, що велетень заточився.
— Ти вбив її дітей!
Спис блимнув убік і вниз, дряпаючи панцира Гори на грудях.
— Ти зґвалтував її! Ти замордував її! Ти вбив її дітей!
Спис був на дві стопи довший, ніж меч пана Грегора — достатньо, аби тримати його на незручній відстані. Щоразу, як Оберин кидався уперед, Грегор намагався відрубати вістря його зброї — та радше зумів би відрубати крильця мусі.
— Ти зґвалтував її! Ти замордував її! Ти вбив її дітей!
Грегор ринув просто на нього, наче бик, але Оберин відскочив і зайшов колом йому за спину.
— Ти зґвалтував її! Ти замордував її! Ти вбив її дітей!
— Мовчи! — Пан Грегор почав рухатися трохи повільніше, і обіручний меч його здіймався вже не так високо, як на початку двобою. — Стули свою кляту пельку!
— Ти зґвалтував її! — вигукнув великий князь, пересуваючись правіше.
— Годі! — заревів пан Грегор, зробив два широкі кроки і щосили зронив меча на Оберинову голову, але дорнієць ухилився і цього разу.
— Ти замордував її! — вигукнув князь.
— Засупонь пащеку! — несамовито загорлав Грегор і кинувся просто на вістря списа, яке з жахливим залізним скреготом ковзнуло убік з правого боку його грудей.
Гора зненацька опинився у досяжності удару, і його велетенський меч блиснув напівпрозорим сталевим вихором. Натовп завищав гучніше за залізо. Оберин уникнув першого удару, відпустив марного тепер списа, бо пан Грегор проскочив за вістря. Другий удар мечем дорнієць упіймав на щита. Залізо брязнуло на залізі, приголомшило вуха слухачів; Червоний Гаспид заточився, а пан Грегор кинувся слідом з бичачим ревінням. «Ти ба! І говорити вже розучився. Реве, мов тварина нетямуща» — подумав Тиріон. Оберин тим часом мусив уже не розважливо відступати, а щосили тікати, рятуючи життя; довгий меч свистів за кілька вершків од його грудей, плечей, рук, голови.