— Колись я відвезу тебе додому, Місандеє, — пообіцяла Дані. «А якби я обіцяла те саме Джорагові, він би все одно мене продав?» — Присягаюся тобі.
— Ся-одна вдоволена службою при вашій милості. Хай Наат стоїть там, де стоїть. Ви ласкаві до сеї… до мене.
— А ти ласкава до мене. — Дані взяла дівчинку за руку. — Ходімо, допоможеш мені вдягнутися.
Джихікі допомогла Місандеї з Даніною купіллю, поки Іррі розкладала одяг. На сей день Дані обрала просторі шати лілового альтембасу з вишитим сріблом чересом, а на голову — корону з трьома драконами, подаровану Турмаліновим Братством у Карфі. Черевики теж були вишиті сріблом, з височезними підборами — Дані завжди боялася, щоб у них не беркицьнутися. Коли вона вдяглася, Місандея принесла срібне люстро. Дані мовчки витріщилася на себе. «Невже оце — обличчя завойовниці?» Скільки вона могла судити, у люстрі й досі відбивалася маленька дівчинка.
Та ніхто поки що і не кликав її Даянерис Завойовницею. Хоча напевне, скоро вже почнуть. Аегон Завойовник здобув Вестерос трьома драконами, а вона Меєрин — помийними щурами та дерев’яним прутнем менше ніж за день. «Бідний Гролео.» Вона знала, що керманич досі сумує за своїм кораблем. Але якщо бойова галера вміє таранити інший корабель, то чому б не браму міста? Саме так вона міркувала, коли наказала старшині та капітанам витягти кораблі на берег. Щогли стали стіноламами, а короби її відпущеники розтягли на щити для лучників, черепахи, метавки та стінні драбини. Сердюки дали кожному таранові солоне прізвисько. Східну браму вибила головна щогла «Мераксеса», колишнього «Гострого язика», кликана тепер «Гострим прутнем». Бій був завзятий та кривавий, тривав упродовж цілого дня і добрячу частину ночі; аж тоді дерево брами затріщало і піддалося, а залізна носова подоба «Мераксеса» — сміхотливо скривлена блазенська пика — вломилася до міста.
Дані хотіла очолити приступ особисто, але старшина уся, як один, твердила, що то буде щире божевілля — а її старшина ще ніколи ні в чому не погоджувалася одностайно. Тож натомість вона лишилася у тилу, сидячи на срібній у довгій кольчузі — але й там, з відстані у кілька верст, добре чула, як впало місто, коли хвацькі кличі захисників перетворилися на вереск жаху. Тієї миті її дракони заревли, як один, наповнивши ніч полум’ям. «Невільники повстали» — зрозуміла вона. — «Мої помийні щури перегризли їхні кайдани.»
Коли Неблазні придушили останні спроби спротиву, і почався звичайний грабунок, Дані в’їхала до свого міста. Трупів коло розбитих воріт було навалено стільки, що відпущеники мусили мало не годину розгрібати проїзд для її срібної. «Гострий прутень» і вкрита кінськими шкурами велика дерев’яна черепаха, яка його захищала, були покинуті всередині, як непотріб. Дані проминала спалені будинки та потрощені вікна, їхала цегляними вулицями, де помийні жолоби були забиті скам’янілими та напухлими мерцями. Невільники радісно здіймали до неї вимазані кров’ю руки і вигукували «Мати!».
На майдані перед Великою Пірамідою щулилися і купчилися разом полонені меєринці. У вранішньому світлі Великі Хазяї виглядали зовсім не велично. Позбавлені коштовностей і облямованих токарів, вони радше будили відразу: збіговисько гидких старців з миршавими яйцями та плямистою шкірою, пихатих молодиків з чудернацько викладеним волоссям. Жінки їхні були або недоладно пухкі, або сухі, наче дрючки; фарбу на їхніх обличчях розмазали сльози.
— Мені потрібні ваші ватажки, — мовила до них Дані. — Викажіть їх, і решті подарують життя.
— Скільки? — запитала одна стара, схлипуючи. — Скільки вам треба, щоб пожаліти решту?
— Сто і шістдесят три, — відповіла Дані.
Вона наказала прибити їх до дерев’яних стовпів навколо майдану так, щоб попередній вказував на наступного. Коли Дані віддавала наказ, гнів палав у ній люто і гаряче — вона почувалася мстивим драконом. Та пізніше, проминаючи напівмертвих чоловіків на стовпах, чуючи стогони, нюхаючи кров і кишки…
Дані відставила люстро, насупилася. «То був правий суд. Правий і чесний. Я зробила це заради дітей.»
Приймальня розташувалася поверхом нижче. То була лунка висока палата зі стінами лілового мармуру, але моторошно непривітна, незважаючи на усі пишноти. Раніше там стояв престол — чудернацький витвір з різьбленого та визолоченого дерева у подобі лютої жахливої гарпії. З першого ж погляду Дані наказала розламати його на дрова.