— То ти в нас цуценя при цуцикові?
Малий тримав у правиці меча, а лівицею тягнув Ар’ю за лікоть. Але долоні її лишилися вільні. Вона притьмом вихопила зброєносцевого кинджала з піхов на пасі й занурила йому в живіт, ще й крутнула. Ані кольчуги, ані шкірянки малий на собі не мав, і ніж пройшов, ніби крізь масло — так само, як Голка крізь тіло стайниченка у Король-Березі. Зброєносець вирячив очі й пустив Ар’ї руку, а вона хутко кинулася до дверей і висмикнула зі стіни Лоскотунового ножа.
Полівер та Лоскотун тим часом загнали Хорта у куток позаду лави; котрийсь із них устиг додати до його ран бридкий поріз на стегні. Сандор спирався на стіну, спливав кров’ю і важко дихав; здавалося, він ледве у змозі стояти на ногах, де вже битися.
— Кидай меча — підеш з нами до Гаренголу! — мовив Полівер.
— Аби Грегор мені там голову стяв?
На це Лоскотун відповів:
— А мо’, його мосць мені тебе віддасть!
— Хто мене хоче, хай приходить і бере.
Сандор відштовхнувся від стіни і став за лавою, зігнувшись майже навпіл. Меча він тримав низько, поперек тулубу.
— А гадаєш, не прийдемо? — перепитав Полівер. — Ти ж геть голову пропив!
— Я її пропив, — відповів Хорт, — а ти за так віддав.
Ногою він кинув уперед лаву, таранячи Поліверові литки. Якимось дивом бородань устояв на ногах, але Хорт пірнув під його відчайдушний змах і завдав свого удару — підступного, лютого, зворотнього, від лівого плеча. Кров рясно бризнула на стелю та стіни; лезо розітнуло Поліверові обличчя, а коли Хорт рвучко вивільнив зброю, то з хрускотом відпала половина голови.
Лоскотун відсахнувся назад; Ар’я відчула сморід його страху. Тесак у його руці раптом видався дитячою іграшкою проти довгого Хортового меча-півторака; до того ж і обладунку Лоскотун не мав на собі жодного. Він рухався хутко та спритно, легко перебирав ногами, але очей не зводив з Сандора Клегана… а відтак не було в світі легшої справи, ніж ступити до нього ззаду крок і пхнути ножем у спину.
— Чи сховане у селі золото?! — заволала Ар’я, щосили заганяючи лезо. — Чи є срібло? Коштовні камені?
І вдарила ще двічі.
— Де сховані харчі? Де князь Берік? — Вона вже сиділа на ньому верхи, але штрикати не припиняла. — Куди він пішов? Скільки з ним людей? Скільки лицарів? Скільки лучників? Скільки, скільки, скільки, скільки, скільки, скільки? Чи сховане у селі золото?!
Коли Сандор відтяг її геть, Ар’їни руки були червоні та липкі.
— Годі вже, — сказав він лише два слова.
Сам Клеган спливав кров’ю, наче свиня під ножем колія, а порізану ногу тягнув за собою.
— Є ще один, — нагадала Ар’я.
Зброєносець висмикнув ножа зі свого живота і намагався спинити кров руками. Коли Хорт підсмикнув його на ноги, він заверещав і забелькотів, як мала дитина.
— Милосердя! — рюмсав малий. — Благаю вас, не вбивайте! Матінко, змилуйся!
— То я тобі схожий на твою срану матінку? Га?!
Хорт сливе втратив людську подобу, не те що схожість із чиєюсь матір’ю. Він повернувся до Ар’ї та мовив:
— Цього ти теж убила, бачиш? Ніж у кишках — то вже край, йому не жити. Але й помирати доведеться довгенько.
Хлопець його, здавалося, не чув.
— Я прийшов до дівчат, — скавучав він, — зробитися чоловіком… Полько сказав… о боги, благаю, відвезіть до замку, до маестра… знайдіть маестра, батько має гроші… я ж до дівчат… змилуйтеся, ваша лицарська вірносте…
Хорт уперіщив йому такого ляща по мармизі, що малий знову болісно верескнув.
— Було мене лицарем звати, шмаркачу! — І повернувся до Ар’ї. — Він твій, дівчисько-вовчисько. Роби, що знаєш.
Так, Ар’я знала, що робити. Вона пішла до Полівера і стала на коліна у його кров — розстібнути паса з мечем. Коло кинджала в нього висів тонкий клинок — задовгий для ножа, закороткий для справжнього великого меча… та для її руки саме такий, як треба.
— Пам’ятаєш, де серце? — запитав Хорт.
Ар’я кивнула. Зброєносець вирячив круглі очі й застогнав:
— Милосе…
Голка ковзнула йому між ребер і подарувала жадане милосердя.
— Гаразд, — прохрипів Сандор, кривлячись од болю. — Якщо ці троє шльондрують у тутешніх краях, то на додачу до Гаренголу Грегор має тримати брід. Диви, ще припхаються інші його звірятка… а ми їх на сьогодні вже досить нарізали.