— То давай її ушкваримо, хлопчику-пиріжечку.
І сам перший відкинув голову назад та завів:
— Бурий, чорний, волохатий, жив ведмідь побіля хати…
Мантулик хвацько підхопив і навіть підстрибнув у сідлі в лад пісні. Ар’я здивовано витріщилася на нього. Голос Мантулик мав сильний та приємний, співав гарно і до ладу. «Тю! Він же нічого не вміє робити як слід», — промайнула в неї думка. — «Хіба що пекти хліб та всякі мантули.»
Трохи далі до Тризуба втікав невеличкий потічок. Перебрідаючи його, вони співом злякали качку з очерету; Анжей миттю спинився, наготував лука, наклав стрілу і збив птаха додолу. Качка впала неподалік берега на мілині; Лим зняв кобеняка і пішов по неї до колін у воді, буркотливо жаліючись.
— Чи не має часом Шарна лимонів у своєму глибокому льосі? — спитав Анжей в Тома, спостерігаючи, як Лим плюхає у воді й лається. — Колись одна дорнійка спекла мені качку з лимоном.
У голосі його чулася палка і тоскна жага.
На іншому березі потоку Том і Мантулик знову заспівали. Качка вже висіла на Лимовому пасі під жовтим кобеняком. Спів, здавалося, скоротив довгі версти дороги, і невдовзі попереду на березі — там, де Тризуб робив великий вигин на північ — з’явилася корчма. Ар’я кидала на неї підозріливі погляди, поки загін наближався. Вона мусила визнати, що корчма не скидалася на розбійницьке лігво, а мала вигляд ошатний і навіть затишний. Верхній поверх було вибілено, дах складено з черепиці; з димаря потрошку курився димок. Навколо стояли стайні та інші служби; позаду виднівся виноградник, яблуневий садок, невеличкий город. Корчма навіть мала власний човновий пришиб, висунутий над водою, а ще…
— Гендрі, — тихо і схвильовано покликала Ар’я. — Вони мають човна. Ми можемо решту шляху до Водоплину подолати річкою. Так має бути швидше, ніж верхи.
У очах Гендрі відбився сумнів.
— А чи ти колись правила човном?
— Що такого? Ставиш вітрило, — відказала Ар’я, — і тебе вітер штовхає.
— А якщо вітер не в той бік, який треба?
— Тоді є весла.
— Веслувати проти течії? — скривився Гендрі. — Ото швидко вийде. А якщо човен перевернеться, і ми впадемо у воду? Та й не наш це човен, а корчмарський.
«Ми могли б його захопити.» Ар’я вкусила губу і нічого не сказала. Вони злізли з коней перед стайнею. Інших коней видно не було, але Ар’я помітила у багатьох стійлах свіжий гній.
— Комусь треба лишитися стерегти коней, — сторожко мовила вона.
Том почув її та відповів:
— Не треба, Куріпко. Ходімо їсти. Коней ніхто не вкраде.
— Я постережу, — відповів Гендрі, не зважаючи на співця. — Прийдеш замінити, коли попоїси.
Ар’я кивнула і рушила слідом за Мантуликом та Лимом. Меч її лишався у піхвах на спині, та вона тримала руку на руків’ї кинджала, вкраденого в Руза Болтона — раптом їй не сподобається те, що вона побачить усередині.
Фарбована вивіска над дверми зображувала якогось старого короля на колінах. Усередині виявилася спільна трапезна, де дуже висока і негарна жінка з вузлуватим підборіддям стояла, руки в боки, і незадоволено витріщалася на гостей.
— Що ти там стовбичиш, хлопчисько? — визвірилася вона. — Чи то пак, дівчисько? Хай ти там хто, не затуляй двері. Або туди, або сюди, мені байдуже. Гей, Лиме, що я тобі казала про підлогу? Ти ж весь забрьоханий!
— Ми качку встрелили.
Лим простяг її вперед, наче прапор миру на перемовинах, і жінка хутко вирвала здобич з його руки.
— Тобто Анжей встрелив, знаю я вас. Ану знімай чоботи, сказано тобі! Ти глухий чи дурний?
Вона відвернулася від гостей і загорлала:
— Гей, чоловіче! Ходи сюди, хлопці повернулися. Чоловіче!
Сходами з льоху з’явився чоловік у заплямованому фартусі, щось буркочучи собі під ніс. Він був на голову нижчий за жінку, мав обвисле обличчя і зморшкувату жовту шкіру з віспинами.
— Та йду вже, жінко, годі ревти, як корова. Що таке?
— Повісь оце, — пхнула жінка йому до рук качку.
Анжей посовав ногами по підлозі.
— Ми теє, Шарно… сподівалися її з’їсти. З лимонами. Якщо в тебе є.
— Лимони? Де це я тобі наберуся лимонів? Ти вирішив, що тобі тут Дорн, рябий телепню? То піди знайди лимонний гай і насмикай барило, а до них ще маслин та гранатів. — Вона грізно насварилася пальцем. — Я б її спекла хоч і зі шматком Лимового сіряка, та спершу вона має повисіти кілька днів. Або їжте кроля, або сидіть голодні. Найшвидше буде спекти його на рожні, якщо ви вже з голоду пухнете. Та коли зачекаєте, я вам потушкую в пиві з цибулею.
Ар’ї від згадки про кроля потекла слина.
— Ми не маємо грошей, але принесли моркви й капусти. Можемо помінятися.