А тоді прийшла на площу посеред міста мертва жінка, хоча сестри відчайдушними криками з усіх Божих кутків зруйнованого міста відмовляли її від цього шаленого чину, і звернулася до отих на довколишніх пагорбах: «Послухайте мене, Володарі Війни. Вчора в нашому місті зруйнували останній будинок, загинула остання людина. Тут для вас уже немає роботи. А було б краще, щоби ви відступили на якусь сотню метрів на схід, кожен з героїчних господарів — по верхівці свого пагорба, щоб місто зникло з прицілів вашої світлої зброї, і там довели справу до кінця».
Володарі Війни, зачудовані мудрістю цієї жінки, вдарили ще сильніше по місту та його мертвих мешканцях.
Неподалік опинився і ангел Високого Віча, що саме перебувало за сімома морями і сімома горами, і вирішив він запам’ятати все, що бачив.
Але для високих членів віча це було задовго, тож на питання, що він насправді бачив, ангел після коротких роздумів сказав: «Все дозволено, особливо ж те, що суворо заборонено!» Хоча ця думка дуже сподобалася, голосуванням Високого Віча вона була відкинута. Володарі Війни у відповідь на це вдарили з подвійною силою по мертвому і по зруйнованому.
Шкода. А вони були на крок від вирішення цієї суперечки. Бо треба було сказати: «Нічого не заборонено!» І тоді б Володарі Війни були зачудовані і не знали, що їм чинити.
Мертву жінку потягнули до Високого Суду, щоб свідчила вона у своїй справі і у справі свого міста. Але на суді одразу стало видно те, що в місті, як надто звичайне, було трохи прихованим: що вона, будучи мертвою, свідчити не може. Навіть у власній справі.
Коли ж, кожен зі свого боку, загинули й останні з Володарів Війни, аж тоді небо відкрилося. Буде переможений останній ворог — Смерть!»
Останні кілька речень чув і Гасан, відкривши рота від здивування. Він приніс кошик із хлібом.
ГАСАН: А це що? Звучить як детектив.
МАРТА: Та це так з кожною книжкою, якщо її читаєш навмання, і з Біблією теж. Тоді кожна з них звучить для тебе як детектив.
ГАСАН: А як іще читати, якщо не навмання? Я читаю тільки у вбиральні. Останнього разу на найнапруженішому місці застав мене сигнал тривоги, ми мусили все вимкнути, відтоді я одразу зазираю в кінець, а роблять так і всі інші. Які в біса книжки... Їжа! Доповідай про кількісний склад!
МАРТА: Присутні — два!
ГАСАН: Не піде. Роби перекличку.
МАРТА: Не мели дурниць!
ГАСАН: Хочеш ще один додатково на неї? Мене хочеш намахати? Перекличку!
Марта кидається до нош, трясе Жінку.
ГАСАН: Марта Кривокапич!
МАРТА (завмирає): Тут!
ГАСАН: Тут. Так є. І що тепер? А оця вже не тут. Лікар наказав? Одна людина — один хліб. Мрець — нуль хліба! Доганяєш?
Марта трясе Жінку.
ГАСАН: Я не можу отак чекати до судного дня. У мене на шиї є ще інші апартаменти.
МАРТА: Стара... прокидайся, озвись... стара...
ГАСАН: Азра! Її звати Азра (вишкіряється). Азра, а по-нашому — Діва. А це з нею могло бути тільки у разі, якщо її звуть Марія. Та могла би бути і дівою з отим, що в ній, бігме, виросло аж до підборіддя. Але ні, її звуть Азра, ми знайшли документ.
МАРТА (кричить): Азро, Азро, Азронько!
ГАСАН: Козо, козо, кізонько. Я більше не маю часу.
МАРТА: Зачекай. Вона, може, не в стані говорити, але дивиться.
ГАСАН (відгортає покривало, показує хліб, крутить ним перед очима в жінки): Може, вона його занюхає? Бачиш, нуль нульовий. У нас немає зайвого хліба, щоб ним розкидатися. Сама знаєш. Ані хліба, ані часу.
Гасан збирається йти.
Жінка вистромила руку з-під покривала і стиснула її в кулак.
Марта зааплодувала.
Гасан кинув хліб на ноші і, розлючений, пішов.
МАРТА (обережно підходить до нош): Азра?
Гасан зверху зіграв якийсь простенький мотив на трубі.
ГАСАН: Спати, солдати! Сніть печених голубів, солдати! Гаси, ти там!
Загавкав пес. Гасан йому відповів, наслідуючи його.
Чути ще струмінь сечі, а потім Гасанів стогін полегшення.