Выбрать главу

ГАСАН: На прапор рівняйсь! (Витягає з-за пазухи ганчірку, брудну, колись білу, і чіпляє її на щоглу).

Марта стоїть біля ліжка, в положенні струнко.

Азра байдуже дивиться поверх покривала.

Гасан піднімає прапор.

ГАСАН: Рота, струнко! Є одна новина: ми зараз виконаємо німий гімн.

Гасан стоїть біля щогли, його рука на серці. Він широко відкриває рота, безгучно.

Марта стоїть у положенні струнко, з правою рукою на серці.

МАРТА: Гасане, кому це ти хочеш віддати свою державу? Чи ти не знаєш, що це антиконституційно?

ГАСАН (ззовні): Це що?

МАРТА: «Ніхто не може підписати капітуляцію або...»

ГАСАН (який спустився у прозектуру): Чи ви чули, як вчора бабахало? 120 мм, і все над нами. Як же вони гарно відсвяткували! І все над нашими головами.

МАРТА: Хоч би вони влучили в нас. Тільки щоб було швидко і щоб не боліло. Ех, Гасане, Гасане. Ми навіть на кулю не заслуговуємо. Ніхто не хоче отої твоєї держави.

ГАСАН: Це дивно. Який це гарний прапор, який це гарний гімн. А я б сказав, що це те, що сьогодні всім потрібне. З усіх боків — держави. Їх більше, ніж днів, а про ковбаси промовчимо. І кожній потрібен і гімн, і прапор.

МАРТА: Але ти будеш наполегливим, Гасане. Як довго ти його вже отак піднімаєш?

ГАСАН: А піднімаю. Два роки. Чи п’ять? Німо співаю від сьогодні. Як тобі?

МАРТА: Ну, гарно.

ГАСАН: Тут тільки груди піднімаються! Піднімаються! А кожен нехай думає чому. Один прославлятиме гори, інший — ріки. Третій — синє море. А я просто співаю гімн. А це значить щось сумне, урочисте, а знову ж таки з надійним розрахунком, що все, кінець кінцем, піде під три чорти.

МАРТА: Той розрахунок правильний, чоловіче. Хтось колись таки зверне увагу на тебе, твій прапор і гімн.

ГАСАН: Я сподіваюся. (Про Азру.) Вона щось узяла до рота?

МАРТА: І те, що в ній було, повернула.

ГАСАН: Казав я тобі: вона як сука, яку вдарив трактор. Порятунку їй немає, швидка смерть для неї — милість.

МАРТА: Невже в тобі немає співчуття?

ГАСАН: Як ти можеш щось таке казати? Чи ти при своєму розумі? Я й говорю те, що говорю, зі співчуття. Я нічого іншого і не відчуваю, з моменту, коли ми знайшли її у отій розвалюсі, тільки найчистіше співчуття.

МАРТА: Вона — живе створіння.

ГАСАН: Хіба сука, яку вдарив трактор...

МАРТА: Вона — людське створіння.

ГАСАН: І яку це має для неї цінність?

МАРТА: Вона для мене має безмежну цінність.

ГАСАН: Добралися ви до пари.

МАРТА: Якщо ти її торкнешся...

ГАСАН: Та ж я не збоченець, жінко. Я не в тих роках, коли б мусив випрошувати.

МАРТА: Увійдеш сюди вночі — тобі кінець.

ГАСАН: Мені це не в голові. Чи ти не бачиш, що з нею?

МАРТА: Бачу.

ГАСАН: Вона тобі щось розказувала вночі?

МАРТА: Жодного слова.

ГАСАН: У тебе в голові вкладається, що з нею сталося?

МАРТА: Що з нею сталося?

ГАСАН: Що з нею зробили?

МАРТА: З нею зробили?

ГАСАН: Що їй заподіяли?

МАРТА: Хто?

ГАСАН: Тільки запитай.

МАРТА: Навіть не думаю.

ГАСАН: Правильно. Навіть якщо будеш до судного дня розпитувати, вона тобі не скаже. Я тобі скажу.

МАРТА: Ти? Ти часом свічку не тримав?

ГАСАН: Проти власної волі. Коли тобі лише п’ять років, тоді на твою волю не зважають. Коли до того ж війна, тоді твої п’ять років нічого не варті. Вони увірвалися в село.

МАРТА: Хто?

ГАСАН: Спалили, вбили.

МАРТА: Кого?

ГАСАН: Усіх і кожного.

МАРТА: Хто це зробив?

ГАСАН: Солдати.

МАРТА: Які мундири носили ті солдати?

ГАСАН: Різні. Війна тривала вже довго, всі вони були дуже поношені.

МАРТА: Яка війна?

ГАСАН: Війна, курча ляга.

МАРТА: Коли тобі було п’ять років?

ГАСАН: Тут нічого не можна було вдіяти: п’ять років тобі тоді, коли тобі п’ять років. Війна тоді, коли війна.

МАРТА: Які в них були мундири?

ГАСАН: Мундири? Спочатку вони хутко переодягалися з одного в інший, частіше, ніж змія скидає шкіру. Мундири придумані для того, щоб їх носити. Війна — це війна. День — це день. Ніч — це ніч. Певні речі роблять на кожній війні. У село входять так, як входять у село. Його захоплюють ціле або частинами. Хіба про це не написано в твоїй Книзі? Єдине, що я, схований у сіні і на смерть переляканий, міг чути, признаюсь тобі, це те, як її голова билася об корито, в той час як той, який на неї виліз, тримався руками за це ж корито, наше старе корито, яке сьогодні бозна-де. Може, у струмку, а може, й ні? Потім виліз другий, третій тим часом намагався рукою зробити отого свого твердим. Четвертий стояв надворі, курив і сцяв. Потім декілька з них накинулися на неї, але я гадаю, що вона вже була непритомна.