АНГЕЛ: Розкажи мені зараз її сон.
АЗРА: Що вона народила змію, у блискучій шкірі, яка, щойно прийшла на світ, виповзла крізь вікно й зникла у високій траві. Що змія повернулася до жінки, що вночі вона — гарний хлопець, щойно відкине оту свою прекрасну шкіру...
АНГЕЛ: От бачиш.
АЗРА: ...який захистить свою матір... Але коли їй все ж таки, в нього на очах, приставили ножі до горла, юнак показав на зняту зміїну шкіру, яка все ще блищала, зі словами: «З цієї шкіри може народитися ще тисяча змій, і тоді не буде порятунку ні для вас, ні для вашого королівства, сповненого ненависті до мого зміїного племені...»
АНГЕЛ: Бачиш.
АЗРА: ...а вранці перетвориться на змію, яка знає, де скарби незліченні, у дуплах і печерах, і зробить її багатою.
АНГЕЛ: Якісь нові створіння бажають тепер повзати під зірками. Біда набирає таких подоб, до яких ніхто не готовий.
АЗРА: Чому саме я?
АНГЕЛ: Скільки жінок могли б це запитати! Ти кажеш «я» там, де би було чутнішим «ми». Ми скупаємо тебе в молоці і в блискучому світлі покажемо тебе як знамення нашого нещастя. З усіх боків рози вітрів виросте лють, яка у клятій війні знищення зітре з лиця Землі наших ворогів.
АЗРА: Я не можу народити змію.
АНГЕЛ: Як би воно не було зачате, життя є святинею.
АЗРА: Хіба ти не бачиш, який страшний намір реалізується через мене?
АНГЕЛ (показує на «небо»): Про це судять деінде. Якщо ти заподієш щось плодові, якщо заподієш щось собі, тобі загрожує кара відлучення.
Азра починає істерично сміятися.
АНГЕЛ: Чому ти зараз смієшся?
АЗРА: Та як же ви, нещасні, мене відлучите, якщо я до вас ніколи не належала?
Ангел Гавриїл у відповідь на це поспіхом вийшов.
Азра сповзла з ліжка і, важко дихаючи, почала порпатися під Мартиним ліжком, розкидати різні предмети, переважно лахміття, порожні консервні бляшанки і таке інше, що «може, колись знадобиться» в чорний день. У той момент, коли вона знайшла Мартину зброю, з’явився Архангел Гавриїл, в шовковому тюрбані, у зеленому каптані, який він натягнув на блискучий панцир, отже явився в образі ангела Джібріла. Азра, якось знітившись, повернула зброю до її шматяної схованки.
ДЖІБРІЛ: А коли Ібрагім сказав: «Володарю мій, покажи мені, як ти оживлюєш померлих!», Він сказав: «візьми чотирьох птахів і порубай їх, а окремі частини їхні залиши на довколишніх пагорбах, потім поклич їх, вони швидко прилетять до тебе, у подобі птахів, якими були. Аллах сильний і мудрий!»
АЗРА (показує на Марту): Це для неї. Йдеться не про чотирьох птахів, а про її дитину. Для Аллаха, який є сильним і мудрим, це легко: скласти докупи розділене, склеїти розрубане, оживити мертве. Склеїти одну дитину — це мусить бути простіше, ніж склеїти чотирьох птахів. Чи їй таке буде?
ДЖІБРІЛ: Вона не наша.
АЗРА: До вчора це ні для кого не було важливе.
ДЖІБРІЛ: Тому тепер скрізь на світі війна.
АЗРА: Тоді чи діє зараз таке: якщо Аллах із палиці зробив змію, чи може він зі змії зробити дитину?
ДЖІБРІЛ: Elif Lam Mim. Бог знає, що кожна жінка носить, і наскільки матки стискаються, а наскільки розширюються; у Нього все має свою міру. Він знає видимий і невидимий світ, він Величний і Одухотворений.
АЗРА (кричить): Він знає, що вони в мене запхали?
ДЖІБРІЛ: Прийми те, що в тобі, примирися з ним.
Ангел Джібріл в цей момент підводиться, він уже не слухає її, промовляє свою літанію, одночасно з Азриним монологом.
АЗРА (сплескує руками): Хіба цього не можна було зробити без таких, як я? Ми могли б вам винайняти на деякий час ту частину, над якою і Всемогутній важко розмірковує і яка його так непокоїть, тож цю частину можна було б покласти в якийсь глечик, занести в пустелю, а потім закопати у гарячий пісок...
ДЖІБРІЛ: Два табори сперечаються щодо свого Володаря: тим, хто не увірує, будуть одежі, пошиті з полум’я, а киплячу воду литимуть на їхні голови; і битимуть їх залізними молотами, і потраплять вони під владу меча Його.
Джібріл схрещує над головою два блискучі мечі.
«Небо» потемніло.
АЗРА: Отак я стояла між пагорбами, з яких бухало так, що і мертві би встали. Ось так тепер ви влучаєте в мене своїми словищами. Трохи звідси, трохи звідти. У кущах біля мене лежала ще одна нещасна, яку викинули з мішка одночасно зі мною, але вона вже була холодна. І ще одна, третя: вагітна сука, яка була жахливо худа, з величезним животом і вологим поглядом. Вона дивилася на мене і на мою мертву сестру, на наші здуті животи, з таким співчуттям, що між нами, трьома самицями, уклався союз, сильніший від смерті.