42. Він побрів вище в гори - не хотів прийти помирати перед дитиною. І не хотів до шпиталю.
Ще давніше постановив собі - якби з ним щось сталося, то не кликатиме лікарів і не лежатиме безпомічно вдома, а, як звір, що ховає власну смерть, подасться в гори. Гори ж або виходять його, або тихо поглинуть.
43. У шпиталі він уже раз був. Ще давно, зимою, щойно почали кохатися з другою Анною, ще в Ялівці.
Він набрався дивної зарази, доївши абрикос після одного гостя, кавалерійського офіцера з іноземного леґіону, - неймовірно немудра випадковість.
Його тоді арештували, аби не поширити хвороби, і завезли до закритого гірського шпиталю в соляних печерах. Завеликі підземні білі зали без дверей переходили один в одного короткими і трохи нижчими, але такими ж широкими коридорами. В кожнім залі просто на купках солі лежали хворі, обмотані незнаним листям. Лікування полягало в періодичних натираннях надгустою ропою. Стогони болю додавалися (здавалося, що окремих голосів більше, ніж насправді) і мандрували підземеллями, які не знати де закінчувалися.
Цей шпиталь був однією з новацій чехо-словацького міністерства здоров’я у викоріненні карпатського сифілісу і винищенні інших зараз. Хворих утримували в тюремній ізоляції часом стільки, скільки вони могли жити.
44. Себастян уже не міг собі уявити, як виглядає зима на землі, а соляний сталактит біля нього майже доторкався сталагміта, коли одного дня в залі з’явилася Анна.
Це могло означати лиш одне - її теж заарештовано, але означало інше. Вірна Анна, не зумівши прорватися до тата (переважно всілякі заборони не стосувалися її, й охорона сама пояснювала, як іти далі недозволеними шляхами), додумалася найнятися у шпиталь санітаркою - охочих працювати тут завжди бракувало.
Щодня вона приходила натирати його ропою (ти мій найкращий крем, казав Себастян; то ти - мій, і знаєш чому), а щоночі - любитися. (Я хочу мати ті самі мікроби, що і ти, - заперечувала Анна. Врешті, це навіть добре, бо вдруге вже не захворіємо). Слава Богу, вона взагалі не захворіла. Невдовзі випустили Себастяна, і вони вернулися додому разом.
Зима ще не минула.
Себастян так і не наважився сказати Анні, що імунітету від цієї хвороби не буває. Але, здається, вона страшна лише тим, хто колись був у Африці.
45. В Африці молодий Себастян мало не помер від тієї ж болісті.
Але тоді було ще гірше - через африканський клімат на виразках виростали екзотичні гриби. Ніхто не знав - чи вони з’являються із занесених спор, чи то утвори враженого тіла, але гриби так сильно боліли, що Себастян волів зрізати їх разом з ділянками шкіри.
Тоді він теж був на позиції. Було велике африканське місто з глини. Він мусив зробити єдиний постріл і дочікувався його на гарячому піддашші, на якому можна було лише лежати, і зрізував ножем щораз більше зіпсутої шкіри.
Себастян безперестанно дивився в оптичний приціл. Він бачив точнісінько те саме, що було зображено на найдорожчій поштовій марці цього краю - безліч білих кубиків будинків, кілька веретеноподібних шпилів, городи й кущуваті сади на міських узгір’ях, червону глину вулички, кавоварів на порозі синьої ресторації. Його погляд відрізнявся від філателістичного хіба що присутністю мух в очах і на обох шклах прицілу.
З ним лежала його улюблена африканка. Час від часу Себастян обтирав її спітніле тіло мокрою шматою, а вона йому шість разів на день закапувала кожну рану соком алое.
Відтоді єдиною еротичною фантазією Себастяна були любощі, змочені алое. Але в Ялівці не було жодного його поросту.
46. А Анни зовсім не хворіли.
Один раз, уже в Мокрій, остання Анна мала вітряну хворобу, хоча невідомо, чи можна вважати хворобою вітряну хворобу.
Анна вийшла на гору в непотрібному місці і не встигла ухилитися від несподіваного поганого вітру. Вітер влетів їй у голову і видував усі запахи.
Себастян знав лише один лік від такої хворості. Він повів Анну вузькою дорогою між двома горами, чекаючи, заки протяг видує вітер. Так і сталося, але протяг сам затримався в Анні і розм’якшував голову - руками можна було міняти форму черепа. Зроби мені таку, як у тебе, - казала Анна, - я так дуже люблю твою гарну голову.
Себастян вирішив, що виганяти вітер вітром більше не варто - так можна безконечно міняти вітри (зрештою, можна і спинитися на тому, який найбільше пасує). Але вітер можна ще виморозити.
На Йордан вони разом купалися в Мокрянці, тримаючи голови якнайбільше під водою. Совєтський міліціянт затримав Себастяна, а гола Анна побігла через ціле село до хати. Міліціянт хотів протримати Себастяна хоча би кілька діб - за бузувірське відзначання релігійних свят, але потім дав йому фляшечку арніки в спирті і вигнав натирати доньку. Я теж маю дітей, - сказав міліціянт.
47. Отруївшись паленкою диверсантів, Себастян не пішов до Анни, а поповз вище в гори.
Він знав джерело, де міг оновити всю свою воду. Часто зупинявся, щоб затиснути здерті повзанням пов’язки на обпечених руках. Ще частіше непритомнів на кілька хвилин. Тоді йому верзлося найгірше, що могло бути, - ніби він заткнутий у тісній щілині і не може дотягнутися до Анни, яка балансує на перекиненій через прірву драбині.
До джерела він доповз уже поночі. Напився, змочив руки і задрімав. Через якийсь час прокинувся і знову запхав руки до буркута, але води не відчував. Натомість хтось смертно закричав. Виявилося, що Себастян мив не себе, а обпечені руки якоїсь жінки, яка теж приповзла до кринички і спала поруч у темені (щось подібне, але не дуже, з ним уже ставалося. Вони з Анною, ночуючи на людях, вдавалися до непомітного способу - під ковдрою він проникав у Анну пальцем. Одного разу спали в такій тісноті, що, прокинувшись серед ночі, Себастян вийняв палець не з Анни, а з гуцулки, яка лежала зліва. А Анна міцно спала, повернувшись до нього спиною, справа, - Себастян не зауважив, як вони поснули, Анна відвернулася, а вивільнений палець він нехотячи примостив деінде).
48. До березня 1939-го руки зажили не до решти, але Себастян через день відсилав телеграми у штаб Климпуша, переконуючи розмістити військо у приготовленій снайперській твердині.
Його ніхто не послухав, і все було втрачене (Майже як у Львові через балкони).
Карпатська Січ стала до відкритого бою.
Це був незауважений перший акт Другої світової війни.
Але чотири тисячі - проти сорока. Кров залляла Тису. (Дрібка січовиків відступила в Румунію, але невдовзі румуни здали всіх угорцям, а угорці полякам - галичан).
Себастян зрозумів, що цього разу хтось придумав удатніший сюжет, ніж він.
49. Але Себастян дуже вірив у силу власної присутності. Знав, що не може бути нічого поганого там, де він є, бо йому всюди було добре.
Треба по-справжньому любити місця, щоб вони любили тебе.
Тому після погрому на Красному Полі він узяв рушницю і сам заліг у вигідному місці під Требушею. Один удатний стрілець може змінити кілька сюжетів, особливо якщо той стрілець - останній.
50. Він стояв, уклякнувши в маленькому шанці під Требушею, і чекав ворожого війська (добре казав Франциск: найрадикальніше - чекати).
Так буває, думав Себастян. Я хотів бути найвдатнішим. Франц також намагався бути найвдатнішим, і що з того вийшло - перестав робити фільми (бо все збирався намалювати кіно кін), дав собі відрубати голову. Франц справді міг бути вдатним. Але якщо ти вдатний у всьому, а в чомусь одному невдатний - то вже не найвдатніший. І взагалі, на кожного найвдатнішого знаходиться ще більше найвдатніший. Так сталося із Франциском, так сталося із сеґедською Нанашкою, так сталося з Климпушем. Так може статися з ним.
51. Коли завалилася майже столітня власть Нанашки, до бару часто вламувалися обвішані крісами і порохівницями збуї нового ґазди, які гасали горами, накидаючи свої звичаї.