Треба ще встигнути зайти до якоїсь справді польської продуктової крамнички і купити літр вишневого міцного вина, бо незабаром Європа його заборонить.
Я знову повертаюся на ренесансну віллу. Довкола лиш сови й коні. Чомусь не відчуваю жодної радості від усіх міських переживань. Хіба втому молодого Бонапарта, який - добре пам’ятаю це зі школи - мав слабкість вивчати всі закапелки кожного міста, в якому доводилося бувати, бо, може, доведеться їх ще й штурмувати.
І тоді знову виявляється, що складнощі - лише в деталях. Усе найважливіше надзвичайно просте. Бачачи складні деталі, які могли би дарувати насолоду, не маю лиш одного. Бракує лише найважливішого. Про це все просто доконечно потрібно комусь принаймні розказати, якщо нема з ким співспоглядати.
З’являється перша мотивація до писання.
ТІЛЬКИ НА ЕКСПОРТ
Моя Україна
3.
…після багатьох дуже ретельних спостережень, вибудувавши елеґантні моделі дослідів, урешті проживши якийсь час як безпосередній учасник власного досліду, Конрад Лоренц дійшов висновку, який багато що пояснює у влаштуванні мислення.
Виявляється, що самоідентифікація залежить від того образу, який зафіксувався у перші хвилини життя. Тож курятко, яке вилупилося в гнізді качки, завжди вважатиме себе качкою, хай трохи інакшою і не цілком вдалою. Воно навіть піде за своєю визначальною істотою до води. Воно може навіть стрибнути у воду, цілковито довіряючи. А може не наважитися. І чекати в розпуці, переживаючи страх за найрідніших і почуття власної неспроможності…
7.
…я ж завжди був переконаний у подібній властивості ландшафту.
Бо для того, аби щось думати і почувати, людині треба знати якихось кілька базових ландшафтів. Мозок, правдоподібно, влаштований так, що абстракції не можуть розміщуватися на абстракції. Мусить бути якась уявна топографія, на якій усе відбувається. Має бути щось таке, що дає змогу зробити реальністю простір, відстань, кут, переміщення та час переміщення, кольори, запахи чи доторки.
Ці всі речі, з яких складаються думки, беруться з певної тверді.
Думка конструюється з того ландшафту, який є первинним. І навпаки. Думаючи про щось, ми мусимо розташувати продумане на певній поверхні. Нам потрібні знані площини. Потрібна місцевість. Необхідно також бути впевненим, що простір є простором лише тоді, коли він переходить в інший простір у відомих нам місцях, а форма може бути формою і в тому випадку, коли вона є простором між двома іншими формами. Якраз туди нанизується все пережите. На ту першу топографію. Ще одним доказом такої закономірності є сни. І химерна ностальгія впродовж усього життя.
14.
…творцем сучасної України можна без перебільшення вважати французького інженера й артилериста Ґійома Левассера де Боплана. Видавши 1650 року «Опис України, кількох провінцій королівства польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансильванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і веденням воєн» із додатком мап, він став подвійною лоренцівською качкою. Його книжка створила основи бачення і розуміння України в Європі. Це зрозуміло. Але так само очевидно, що європейський міф України за двісті п’ятдесят років привчив нас, українців, бути такими, як того цей міф вимагав. Ми не надто намагалися виходити за його межі, водночас дозволяючи собі бути зовсім іншими поміж собою…
22.
…історія України могла би бути зовсім інакшою, якби на місці де Боплана опинилася інша людина.
Україна була б інакшою, якби сам Боплан за вісімнадцять українських років пережив інші враження, якби він був серед інших людей, які розповідали би йому інші історії, якби перший український ландшафт, який він побачив, теж був не таким…
30.
…ландшафт безпосередньо пов’язаний із тілом. Тіло набирає ознак ландшафту настільки, що їх важко відділяти одне від одного. Тіло ж сприймається як даність. Будучи провідником відчуттів, воно водночас не надається до осмислення. Його по-справжньому не існує. До того часу, поки його починає означувати біль.
Іноді болять ландшафти…
38.
…спокусливість мандрівних нотаток полягає в тому, що саме в них автори намагаються розірвати залежність між собою та своїми ландшафтами. Бо лише в такий спосіб автор може щось говорити про свою країну.
Однак вони забувають про тіло…
39.
…отож я не маю України. Україна - це я. Я - це Україна. І вона є всюди, де є я. І весь світ є Україною…
40.
…щоби було зрозуміліше, я відшукую паралель із дитинством. Моє дитинство тепер теж є нічим і всім. Його ніде немає і воно є всюди.
Воно є болем і анальґетиком одночасно…
41.
…між іншим, дитинність - добрий ключ до розуміння України.
Зрештою, вона таки дуже дитинна. По-дитячому прекрасна, чиста, відважна, мудра, щира, чесна, добра і цікава. По-дитячому огидна, хитра, жорстока, брехлива і занудна. Вона, як дитина, є джерелом радості, страждань, мороки, мудрості. Вона є причиною пожертви і предметом байдужості й насильства. Вона, як і діти, надає сенсу існування. Вона ж викликає найбільші сумніви - до чого це все…
53.
…лейпцизький книгар Гіземан повідомляв, що до Бопланового «Опису» було додано тогочасний манускрипт «discours des cosaques».
«У кінці цього рідкісного видання є рукопис обсягом 37 сторінок. Він за мовою відноситься до 1600 - 1650 років, і, очевидно, його склав і написав Боплан. На жаль, ми не мали змоги бачити ту цікаву працю»…
74.
…єдиним засобом, який уможливлював для мене появу якоїсь виокремленої України, є ті моменти, коли я - качка. Коли до мене приїжджають люди, для яких Україна існує, бо вона не є ними. Коли я стаю таким Бопланом, коли все, що я показую, стає чиєюсь Україною апріорі…
75.
…отже, гості і дитинство, ландшафти, тіло, Україна. В моєму випадку все збігається в хаті під лісом між горами в Делятині…
81.
…дім Тараса стояв вище, понад колією, що веде в глибину Гуцульщини… ми піднімалися через цвинтар. На хрестах висіли вінки з помальованої насиньо бляхи. На старих гробівцях можна було вичитати польські й німецькі прізвища… Тарасова хата була низькою, вкритою стрімким дахом і пахла старістю. Шиби на веранді тихо подзвонювали від кожного кроку. Справа відкривався вид на Коломийські ворота - геометрично правильний вилам поміж двома довгими хребтами… я відчув, що перебуваю у вільному, дещо анархістському краї, котрий за десятиліття совєтизації зумів зберегти власне лице… Вдома Тарас показав нам передвоєнний телефонний довідник. Знайшли Дрогобич. У Бруно Шульца не було телефону… вагон був великий, наче зала, і в ньому панував безперервний рух. Заходили, виходили, подавали над головами пакунки, шукали місця і загублених супутників. Це все було якимось пересувним базаром, бо постійно чимось торгувалося. Жінки продавали пиріжки з відер - світло золотисті, дріжджові, в півтори долоні завдовжки і начинені квасолею, капустою, сиром, картоплею, ягодами і ще чим душа забагне, а смакували вони так, що не забуду цього ніколи…
Це Анджей Стасюк. Кількома реченнями він оживив мою Україну, мій Делятин. Головне - не знати забагато.
87.
…арабський мандрівник Аль Масуді тисячу років тому створив гору, яку видно з моєї хати тоді, коли немає низьких дощових хмар або туману (вночі її видно лише за повного місяця).