Леся Українка
Бояриня
I
Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини Олекси Перебійного. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиглики, на столі прилагоджено до вечері. Стара Перебійниха дає останній лад на столі, їй помагає дочка її Оксана і служебка.
Через садок до рундука ідуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видко одразу, що він не москаль.
Перебійний (до гостя)
Моя стара управилась хутенько!
Дивись, уже спорудила й вечерю, поки ми там на цвинтарі балачки провадили.
Перебійниха
(зіходить трохи з рундука назустріч гостеві)
Боярине, прошу зажити з нами хліба-солі.
Степан (уклоняючись)
Рад би, шановна паніматко, та не смію, коли б не гнівались старі бояри, — я й так уже давно від них одбився.
Перебійний
Про них ти не турбуйся. Підкоморій
їх запросив на бенкет, а тебе я випрохав до нас: «Я сам, — кажу їм, — щось недугую трохи, то не можу на бенкетах гуляти, а Степана, по давній приязні до його батька, хотів би пригостити в себе в хаті.
Він молодик, йому ще не пристало на бенкети великі учащати».
Боярам, видко, вже запах медок та варенуха, отже, роздобрились та й мовили: «Нехай собі парнішка сидить у тебе хоч і до від’їзду.
Навіщо він нам здався?»
Степан
От спасибі, панотченьку!
(Зіходить на рундук з господарями).
Перебійний
Я джурі накажу, нехай перенесе твоє манаття до нас, та й заберу тебе в полон, поки не визволять бояри.
Степан
Боже!
Такий полон миліший од визволу.
Перебійниха (до Оксани)
Піди лиш, доню, там пошли Семена.
(Оксана виходить і незабаром вертається).
Степан
Якби лиш я не став вам на заваді…
Перебійниха
Ото б таки! Ще в нас у хаті стане для гостя місця!
Перебійний
Ти, синашу, в мене забудь всі церегелі. Таж зо мною небіжчик батько твій хліб-сіль водив, укупі ми й козакували.
(Садовить Степана, сам сідає при столі. До Оксани).
Дочко, ти б нас почастувала на початок.
(Оксана наливає з сулійки дві чарки — батькові й гостеві).
Оксана
Боярине, будь ласка, призволяйся.
Степан
(узявши чарку, встає і вклоняється Оксані)
Дай боже, панночко, тобі щасливу та красну долю!
Оксана
Будь здоровий, пивши.
(Степан, випивши, знов сідає. Оксана частує батька.
Всі вечеряють).
Перебійний (до Оксани)
А він спочатку не пізнав тебе, ти знаєш? Запитав: «Яка то панна у першій парі корогву несе?»
Оксана (усміхаючись і поглядаючи на Степана)
Коли?
Перебійний
Та отоді ж, як ти на трійцю в процесії між братчицями йшла.
Степан
Ти завжди носиш корогву?
Оксана (з певною самовтіхою)
Аякже, я перша братчиця в дівочім братстві.
Перебійний (жартівливо підморгнувши)
Се вже тобі не та мала Оксанка, що ти, було, їй робиш веретенця.
Оксана
Ті веретенця й досі в мене є…
(Замовкає, засоромившись).
Степан (втішений)
Невже?
Оксана
(перебиваючи ніякову для неї розмову. До матері)
А де се, мамо, наш Іван?
Перебійниха
Та де ж? На вулиці між товариством.
Іван
(Оксанин брат, молодий козак, увіходить з будинку).
Ба ні, я тут. Давайте, мамо, їсти.
Перебійниха
Ти б уперед хоч привітався з гостем!
Іван (сідаючи, недбало)
Ми вже віталися там, коло церкви.
Перебійний
Він буде мешкати в нас до від’їзду.
Іван (так само)
От як? Що ж, добре… Слухай-но, Оксано, ця страва вже простигла, принеси свіжішої.
Оксана (уражена його недбалим тоном)
Служебка зараз прийде, то й накажи їй.
Іван
Ба, яка ти горда.
(До Степана).
У вас там на Москві, либонь, дівчата так бришкати не сміють?
Степан
Я московських дівчат не знаю.