Ти думаєш, як я тепер поїду від тебе геть, то не лишиться тута моя душа?
Степан
Так що ж робити, люба?
Оксана
Втікаймо всі! Мій батенько поможе прожити якось, поки ти придбаєш.
Хай їм абищо, сим московським добрам!
Втікаймо на Вкраїну!
Степан
Цар достане боярина свого скрізь на Вкраїні, та ще й твоїй родині буде лихо.
Не скриємось нігде…
Оксана
Втікаймо в Польщу!
А ні, то на Волощину!
Степан
Що з того?
Зміняємо чужину на чужину…
Приблудами чужі пороги будем там оббивати… все одно, що й тут.
Оксана
Ні, там вільніше.
Степан
Треба заслужити чимсь ту сусідську ласку. Чим же більше, коли не зрадою проти Москви?
Оксана
Так їй і треба!
Степан
Присяга, Оксано, велике діло. Цар мені не верне так присяги, як я тобі вернув.
Та й я йому не можу повернути всього, що я приймав з його руки.
Мовчання. Починає сутеніти. Десь у церкві тихо дзвонять.
Оксана
Степане, вже не говорімо більше про се ніколи.
Степан
Так, не треба, люба…
(Згодом).
Чому не шиєш?
Оксана
Вже мені не видко.
А ще світити рано.
Степан
Заспівай щось потихеньку, якщо можеш.
Оксана
Добре.
(Співає потихеньку)
Ой як було хорошенько, як рід з родом п’є, вип’є чарку, вип’є другу та по сестру шле.
«Сеструненько-голубонько…»
(Уриває)
Не можу.
Либонь, я одзвичаїлась від співів.
Та й щось на груди важко.
(Кашляє)
Степан (стривожений)
Ой, кохана, чи ти не хвора?
Оксана
Де ж там! То щось так.
Увіходять мати й Ганна, за ними слуги вносять загортки з покупом.
Поклавши пакунки, слуги виходять.
Мати
Добривечір, дітки! Що сидите так поночі?
Степан
Так, дещо розмовляли.
Мати
Не наговоряться все голуб’ятка.
Коли б то бог судив і Ганні нашій таке подружжя!
Ганна (світить тим часом, розгортає пакунки)
Подивись, Оксано, чого ми накупили!
Оксана підходить.
Се на шубу, а се на літники, а се на кичку.
Що, правда, гарне? Ми ж ото пішли аж до купців заморських.
Оксана (жваво)
Гарно, гарно!
Та й молодичка з тебе гарна буде!
Ну й потанцюю в тебе на весіллі!
Нехай уже московки не здивують!
Ганна
От я люблю, як ти така весела, а то сидить, похнюпившись, аж сумно.
Мати
Та звісно, і чого б таки журитись?
Ви люди молоді… у хаті лад…
Оксана (підхоплює)
За хатою добро…
Ганна (не завважаючи іронії)
Авжеж, сестричко, якби ти бачила, що там купців наїхало! І чом ти не пішла із нами вкупі?
Оксана
Я дошити хтіла, а завтра й я піду по всіх усюдах, закупимо з тобою всю Москву!
От я собі парчеву кичку справлю!
Степане, можна?
Степан
Чом би ж то не можна?
Оксана (плеще в долоні й приспівує)
«Бодай мені такий вік довгий, як у мене чоловік добрий!..»
Мати (втішно всміхаючись)
Ну й вигадниця в тебе жінка, синку!
Ганна
А як вона мені співала гарно весільної! Сестричко, заспівай тієї, як то косу розплітають.
Оксана
Не хочу, то сумна, ще знов заплачеш.
Я зараз коровайницею буду або приданкою — ти тільки слухай:
(Співає дуже голосно, по-сільському).
«Не бійся, матусю, не бійся, в червоні чобітки обуйся, щоб твої підківки бряжчали, щоб наші вороги мовчали!
Гу!»
(Вигукнувши, вискакує на ослін)
Отак приданки скачуть через лавки!
Степан (ловить її й здіймає з ослона)
Ну, ну, Оксано, ти вже щось занадто.
Мати
Та правда, донечко, почує челядь…
Оксана
Овва! Так що ж! Бояриня гуляє!
Давай утнем санжарівки, Ганнусю!
Ганна (сміючись)
Та я не вмію!
Оксана
Я тебе навчу!
(Крутить Ганну навколо себе, приспівуючи).
«Гуляй, гуляй, господине, нехай наша журба згине!
Ой чи згине, чи не згине, гуляй, гуляй, господине!»