Про кіно, про театр годі й думати.
Синя панчоха?
Що ж, синім панчохам теж треба якось жити на світі.
А тут — зустріч раптова.
Він стояв у гурті чоловіків — вона, поспішаючи, вирізнила тільки його.
«Є ще такі хлопці на світі!»
Хоч пройшла мимо, ледь глянувши, могла б присягтися, що упізнає його з першого ж погляду.
І на всю ніч, до ранку самісінького — щемом переповнене серце. Так, наче втратила щось найцінніше в житті.
А потім вона поспішала на поїзд. Зібралась до хворої матері, яка прислала листа. Не мати прислала — сестра. «Ти хоча б навідалась, мама ж тільки тобою і марить!»
Оте «марить» всерйоз її налякало. Відпросилась у директора школи, зібралася похапцем і на вокзал.
А там черги до кас — кілометрові, наче все місто вирішило саме сьогодні зрушити з місця.
«Як же я до мами поїду?»
У розпачі застигла посеред залу.
— Не пощастило з квитком?
Оглянулась: ВІН!
Стоїть, усміхається приязно.
— Вам на який поїзд?.. Стійте на місці, спробую допомогти.
А вона й без цього застигла на місці.
(Потім він сказав, що такого втілення розпачу не було на весь зал. Тим більше що втілення це мало напрочуд миле обличчя).
Повертавсь, вимахуючи переможно квитком:
— Побігли!.. Бо запізнимось.
Підхопив її валізку зашморгану, побіг попереду.
Уже в тамбурі згадала про гроші:
— А гроші!.. Гроші за квиток!..
Полізла до сумочки, боючись, що от-от рушить поїзд і вона не встигне розрахуватись.
— Потім! — недбало відмахнувся рукою. — Ви коли повертаєтесь?
— За два дні!
— Точно?
Кивнула, що точно.
— Я вас зустріну!.. Щасливої!..
Потяг уже рушив, і він майже біг поряд з вагоном.
Мама, здається, тому й захворіла, що вік доні не бачила. Яку любила найдужче, потай нею гордилася. Вона єдина приносила додому лише відмінні оцінки, здобула хоч і неповну, та все ж вищу освіту. Як здобувала, про це свідчив лиш одяг, що його доводилось ушивати та звужувати. Бо які статки у мами — вдови, що не діждалася чоловіка із фронту! «Пропав безвісти», то й не платили навіть злиденної пенсії.
Мама враз ожила, вгледівши свого «мазунчика». Тримала за руку, наче боялася, що дочка ось-ось зведеться і зникне. Весь звіт оддавала за тиху розмову з дочкою.
А вона, невдячна, навіть розмовляючи з мамою, думала про нього.
«Невже це кохання?»
Перед тим, як сідати до поїзда, однесла до перукарні останню десятку. Перманент, манікюр-педикюр, хоч могла й обійтись без останнього: не буде ж перед ним роззуватися!
Сама на себе задивилася в люстро: «А я ще мов би й нічого!»
Пальцем послинила брови і вперше вийшла надвір нормальною дівчиною. Не панчохою синьою.
Їхала в плацкартному — сидячи спала-дрімала. Щоб не зіпсувати зачіску. І все в ній стискалось: зустріне?.. Роздумає?..
Перон, майже порожній, поплив, поплив, смикнувся, застиг.
Не зустрів!..
Валізка, харчами натовчена (мама була переконана, що вона голодує і досі), валізка мовби ще дужче поважчала, обриваючи руку.
«Теж мені красуня заморська!»
Зупинилася посеред залу — поміняти руку. І хоч люди з обох боків обтікали її, й розмовляли, і кричали, й сміялися — нічого не чула, не бачила. Оглушлива тиша опустилась на неї, відділила од світу. Що застиг, здається, навіки.
— Пробачте, що запізнився!
Довкола враз усе ожило, зарухалось, гаряча хвиля так і хлюпонула у груди, а він усміхався до неї, голублячи поглядом.
— Давайте вашу валізку. — Ухопив, аж присів. — Ви що, цеглу везете?.. Ходімо, бо нас тут і затовчуть.
Поцікавився одразу ж:
— Паспорт при вас?
— При мені.
— Дайте сюди.
— Навіщо?
— На виході міліція. Перевіря документи.
І хоч давно уже скінчилась війна, коли зупиняли на кожному кроці, вона не здивувалась ніскілечки: дістала із сумочки паспорт.
— Отак буде краще. — Чомусь одразу ж сховав паспорт до бічної кишені.
Міліції вже не було. Та вона одразу ж і забула про паспорт. Йшла поруч з ним, ловила на собі його погляди. Весь час переживала за перманент: уцілів?.. Не розкуйовдився?..
Зупинилися перед якимось будинком.
— Заскочимо на секунду. Мені треба документи оддати.
Не здивувалася, чому і їй треба заскакувати. Покірно пішла. Зупинилися вже в коридорі перед дверима високими.
— Тут, — сказав він.
Дістав її паспорт, глянув мигцем на першу й останню сторінки: