У першу чергу очистив двір од гадюччя. Од зміюк та вужів. Хоч я йому і втокмачував, що вужів чіпати не слід, вуж — мирна істота, корисна навіть, бо ловить мишву. Тож придивляйся пильніше: як тільки дві жовтогарячі цяточки на потилиці, то не чіпай. Душив все одно. Був, мабуть, дальтоніком. Не розбирав кольорів.
Ганяв горобців, що курей обкрадали, зерно усе скльовуючи. Та ще, мабуть, за те, що кричали: «Жив!.. Жив!..» — коли Христос помирав.
Жодного не вдалося впіймати. Хоч ганявся — із шкіри вискакував.
Ну, а постійний ворог — їжак, бродяга безпашпортний, космополітище безрідний — до істерики Джоя доводив.
Ліз і ліз у наш двір, найменшу шпаринку знаходячи. Я вже й затикав їх, шпаринки, і сітку рибальську навішував — не помагало нічого. Як ніч — так і в дворі.
І кожного ранку — безплатний концерт. Поп-музика — оглухнути можна.
Терпів-терпів, затуляючи вуха подушкою, — не помагало нічого.
Вибігав у двір: де той задрипанець? Ага, он де. З глибочезної ями, що її встигає вирити Джой, вилітає ошмаття.
Підбігаю, сердитий: так і є! Колючий клубок, що його ні вхопить, ні вкусити, і Джой під нього люто землю підкопує. Весь у землі, як мара.
— Джой, фу!
Гавкіт ще лютіший у відповідь. І груддя — замалим мені у обличчя не летить.
— Вилазь, Джой!
Нуль уваги.
Ну, зажди ж, паразите!
Біжу по відро, повне води наливаю і назад. Виливаю все зозла до ями.
Джой виліта як обшпарений, щосили обтрушується.
«У тебе совість є?». — «А в тебе? Хто тебе, отакого, купатиме? Сажотрус сажотрусом!»
Залажу до ями, пробую взять їжака. «Та не колися, дурню, я тебе не вбиваю — рятую!» Закочую колючий клубок у відро, виношу за двір.
Щоразу подалі одношу. В надії, що не знайде дороги.
Знаходить.
І знову безплатний концерт. На весь хутір. Хочеш — вуха затикай, хочеш — слухай.
Іще був у Джоя ворог номер два (а може, й один) — котяра сусідський. Ми його прозвали Корсаром: цупив усе, що погано лежало.
Якось я навудив карасиків, пустив до ванни старої, що стояла в дворі, накрив шифериною. Хай плавають — завтра посмажимо.
А вранці — шиферина на землі і карасика жодного.
А залишиш у дворі молоко — як не вип’є, то перекине. Та ось появився Джой і оголосив Корсарові священну війну. «Джихад» мусульманський.
І почалося…
Кіт стрімголов злітав на абрикосу, вмощувався зручненько на гілляці. Кіт слухав, мружачи відьомські очі, а Джой шаленів унизу. Кіт спокійненько «вмивався», а Джой голос зривав.
— Сходи прожени! — стогнала дружина. — У мене й голова незабаром розвалиться.
Розвалювалась голова і в сусідки, хазяйки котової:
— Та прив’яжіть свого чорта, бо збожеволіти можна!
«Кота свого прив’яжіть!» — ледь не виривалося в мене.
Зціпивши зуби, вилажу на абрикосу. А ви знаєте, що то є: вилазити на абрикосу? Поміж гілля густе, отакенними колючками усіяне?
Спробуйте!
Я до кота, кіт од мене. Я вгору, а він іще вище. Ось уже й гілка згинається — нікуди далі залазить котові. Шипить, як паротяг збожеволілий.
— Кицю, кицю!.. Ходи сюди, кицю, щоб ти на цій гілляці й повісився!
Кіт стрибонув мені прямо на голову. На лисину. Проїхався кігтями та й на сусідню гілляку. А з гілляки — відчайдушний стрибок через тин та до себе у двір.
Я мацаю переорану лисину, і мені хочеться погавкати люто із Джоєм…
Я вже згадував, що у Джоя бас як у Шаляпіна. Або ще точніше — як у лева розлюченого. Хто його не вгледить — до землі присяде од страху.
Тож в найулюбленішій забаві, що її вигадав Джой, головна роль належала голосові.
З раннього ранку Джой займає позицію. Під парканом, що відгороджує наш двір од вулиці. Гукай — з місця не зрушить. Хіба що зиркне з досадою: ти що, не знаєш, що от-от ітимуть корови?
І ось вона, хвилина очікувана!
Корови сунуть рогатою річкою, а Джой люто наліта на штахетини. Реве своїм унікальним басюрою, аж дерева хиляться.
Штахетини ось-ось не витримають, тріснуть усі до одної, випустять Джоя на вулицю, і тоді від череди лишаться копита та роги.
А вони, звиклі до собачого гавкоту, що супроводжує їх вздовж усього хутора, лиш очима косують. Хіба що яка націлиться на Джоя рогами (ото Джоєві свято!), махне недбало хвостом.
— Ну що, з’їв? — кепкую з Джоя.
Джой удає, що йому просто лінь усерйоз заводитись. Задирає лапу й демонстративно поливає штахетини.
А от телиця…