А довкруж, глядачами, курчата. Всі до одного за півня вболівають.
Ще й горобці і ті заохочують півня: «Убий його! Вбий!»
А за тебе хто, Джою, боліє?
А ніхто!
Я й то рота роззявив, чекаючи, ану ж хто переможе.
І ти врешті не витримав: задком, задком та й забрався з арени.
Півень залопотів крилами, закукурікав переможно і гучно, курчата всі до одного заплескали в долоні, горобці понесли звістку про твою ганебну поразку, а ти поплівсь, мов прибитий.
І відтоді перед тим, як вийти у двір, виглядав обережно: а чи не стоїть півень поблизу.
А це вже — про секс.
Бо що це за оповідання сучасне без сексу! Коли навіть літературні діди починають кидатися в секс, наче збоченці.
Тож і мені доведеться вдатися до сексу. Хоч Джой на мене й гарчатиме. Та в іншому разі цьому оповіданню світу не бачити.
Тож, од гріха перехрестившись, почнемо.
Джой закохався у Чапу.
Коли б Джой жив з батьками, вони йому голову прогризли б за цей крок необачний. Дамочка ж удвічі старша од Джоя, у неї діти йому однолітки.
Та любові не закажеш. Не закажеш любові!
Тож Джой і закохався у Чапу.
З раннього ранку, не поснідавши навіть (річ небувала!), летів до паркану і завмирав, даму серця визирюючи. Гукай не гукай — не обернеться навіть.
Нарешті появляється Чапа. Про це сигналізує мені Джоїв цурупалок: миготить так, що от-от відірветься. А вона, бісова личина, іде, вдаючи, що Джоя не помічає. Як обтяжена роками дама іде, якій не до любощів.
А для кого ж тоді прилизалася? Навела манікюр-педикюр? Ще й бант червоний нав’язала на голову? Для кого?
Джой уражений на смерть тим бантом. Присідає, вихляючи тулубом, гребе землю, аж трава розлітається, а вона — нуль уваги на Джоя.
Тут не витримує серце і в мене:
— Ходім прогуляємось.
Вдягаю нашийник, чіпляю повідок. Без повідка ані кроку: лисиці полюють на курей, а люди грішили на Джоя.
Джой цупить мене, як трактор, наздоганяючи Чапу. А вона не оглянеться навіть.
Наздоганяємо врешті.
Чапа, аж тепер угледівши Джоя, поспіхом сідає на землю. Чим — самі розумієте. То вона так береже свою цноту жіночу. Джой довкруг неї — в’юном. Джой не знає, на яку і ступити. А вона на Джоя навіть не гляне. Лиш досадливо морщить кирпатого носика: «Як мені всі ви набридли!»
Кінчається тим, що Чапа зводиться і йде в конюшину. Там поселились кроти: аж чорніє од горбиків.
Як вона дізнається, під яким горбиком сидить зараз кріт, одному Богу відомо. Але щоразу безпомилково вириває крота. Вибехкує яму — по шию дорослому. А Джой сидить поруч, не зводячи з Чапи закоханого погляду.
Не знаю, чим все це скінчилося б. Джой змарнів, перевівся ні на що, лиш ребра та шкіра, таке, хоч до лікаря. Психіатра… Джой став сам на себе не схожий, під парканом гибіючи… І я вже боявся, що Джой отак і загине.
Аж тут появився класичний трикутник, що без нього не обходиться жоден письменник.
Уособлення того трикутника — Цезар вів свій родовід ще з часів Стародавнього Риму, і коли він появився на вулиці в позолоченому ошийнику ще й з медаллю на грудях… коли він гордовито мимо нашого двору пройшовся попідручки із сяючою Чапою, я зрозумів, що козирі Джоєві биті.
— Пішли, Джой… Плюнь, розітри і забудь…
Джой глянув очима померклими та й поплентав за мною, похнюпившись.
Спішу поділитися новиною останньою: Джой подався в політику. Записався в «зелені».
Так-так, у «зелені»!
У партію, що висуває своїх кандидатів до Верховної Ради. За списками партійними.
— Зарплата ж — ого! Пенсія — ого-го! Роботи ж — тільки й того, що місце відсиджуй. Та натискай одну з кнопок. Яку — й то підкажуть. Ще й лапу притиснуть.
Не знаю, розраховував Джой чи не розраховував стати депутатом (а чим він гірший од інших!.. Надивився, наслухався, аж хотілося гавкнути), але до своїх партійних обов’язків поставився дуже серйозно.
Син повернувся з полювання без жодної качки.
Досі — вцілив не вцілив, а Джой «вал» забезпечував. Підбере всіх підранків, усі болота обнишпорить.
Аж трусився — на полювання.
Якось без нього попливли на риболовлю — доки й повернулися, проплакав під хвірткою.
А це — як одрізало.
Підпливли, з човна вилізли. Син взувся у чоботи: забрідати в болота, взяв рушницю: