Вже на пенсію вийшовши, згадав про Галину. Сестру.
Ну, сестру й раніше не забував: переписувався зрідка. Анка страшно боялася, що нав’яжеться — не одчепляться. Навіть матері хоронити не їздив: послав телеграму. Що «соболезнует».
А це Галина прислала чергового листа: кликала в гості. На цілісіньке літо. Залишилась як палець одна на хазяйстві (чоловік помер, син на Далекому Сході), ні до кого й словом обмовитись. «У мене й корівка, і гуси, й гиндики, і курей повен двір, так що буде що їсти і пити», — спокушала сестра.
У Тукала й защеміло на серці. Побувати на «родине», з сестрою обнятися…
Анка спершу — на дибки:
— А сад?
Мали під Москвою земельну ділянку — горобцеві повернутись ніде. Та Анці більше й не треба: кохалася в квітах. Не ділянка — суцільний квітник. Отакенні букети дітям розвозила, що давно вже окремо жили.
— К черту на кулички борща похлебать? Не поеду!
Тукало не борщами-варениками — переконав її іншим.
Дістав чистий аркуш паперу, взяв ручку:
— Слушай сюда…
— Нечего слушать!
— Нет, ты послушай!
Усадовив силоміць, запитав:
— Ты сколько получаешь на пенсию?
— А ты что, не знаешь? — єрепенилась Анка.
— Я спрашиваю: сколько? — підняв голос Тукало. — Спрашиваю — должна отвечать.
Анка сказала.
— Записываем… Теперь моя пенсия — тоже запишем… Теперь сложим. — Довго морщив лоба, пенсії докупи складаючи. — Вот, посмотри!.. Ну, а если умножить на три… На три месяца, что там проживем?..
— А жить на что будем? — дійшло нарешті до Анки.
— Как — на что!.. Ты что, письмо сестры не читала?.. На дармовом будем жить!
Переконав таки. Анка теж гроші не віяла: берегла кожну копієчку.
— Это же подарок надо твоей сестре, — зажурилася.
— Подарок! — чмихнув Тукало. — Да она и без подарка будет нам рада.
Не довго й збирались — поїхали.
У Києві пересадка: дві години електричку чекати.
На екскурсійний автобус — час убивати? Шиї намулювати?
— Знаешь что, поехали на Лукьяновку. Я давно мечтал киевскую тюрьму посмотреть.
Тюрма виявилась так собі. Як для столиці — нікудишня тюрма! Куди там їй проти Луб’янки!
— Вот… Эти хахлы и тюрьму не могут соорудить человеческую.
Сам себе давно уже вважав «русским». І дітей повписував у метрики «Тукаловыми».
Потовклись біля в’язниці, обміряли її навіть по периметру та й на вокзал. Тукало ще хотів зайти, «представиться», але Анка боялася, що запізняться на електричку.
Ну, а в райцентрі, куди вони добралися електричкою, як і годилося: сльози й обійми.
— Ой братику, як же ти постарів!
Тукало теж сльозу видушив: «скупую, мужскую».
— Не плачь, сестренка, мы еще поживем, едрить твою мать!.. А это моя благоверная… Автобусом едем?
— Еге ж, автобусом наїздишся. Бензину немає!
— Неужели подводой?
— Підводою, підводою. Там такий жеребець, що за півгодини домчить. — Вивела на площу привокзальну, підвела до чорної «Волги».
— Оце сусід, спасибі йому, згодився підвезти. Він зараз буде: мотонувся на пошту.
— Ну вы живете! На «Волгах» катаєтесь!
— Катаємось, та не всі. Сусід із Черкас у нас дачу будує. Там такий домище вибехкує, що і в Черкасах не побачиш!
— Ворует, — сказав переконано Тукало.
— Та Бог святий знає. Не спіймали — не злодій.
Але Тукало стояв на своєму:
— Ворует! Теперь только слепой не ворует.
Аж ось і сусід. У костюмі джинсовому.
Познайомились. Сіли. Поїхали.
Тукало, коли райцентр проїжджали, поцікавився:
— А где у вас тюрьма?
— Яка тюрма? — Галя. — Тюрми тут зроду-віку не було.
— Как же вы живете без тюрьмы?
Аня — штовх непомітно у бока:
— Что ты несешь? Вон мужчина поглядывать начал.
А Галя, розумниця, одразу ж перевела мову на інше.
Ну й зажили у сестри: як сир у маслі каталися. Галя годувала їх як на заріз, щодня щось новеньке вигадувала.
Анка, спасибі їй, одразу ж зіспівалася з Галею: торохкотіли з ранку до вечора, як кулемети. Анка — на «чисто русском», Галя — на «хохландском наречии». Не так одна одну, як самі себе слухали.
Сестра ж часто скаржилась братові на сільське начальство. Гребуть під себе — впину не мають. Купили оно телевізор для клубу — не простояв і тижня: до голови помандрував.
— Не бояться нічого!
— Сажать надо!.. Сажать!.. — казав щораз Тукало. — Эх, Сталин умер!.. Жиды отравили… Евреи… Секешь?