І про крамничку, що стояла як лялечка. Де вона ділася? Таж Ригорович її віддав прокуророві! Тому, бач, цегла на свинарник потрібна була. От і розібрав до цеглини крамничку, сорок гривень заплативши у касу.
А голова сільради!.. Хто ж, як не Ригорович, свого шофера на голову сільради пропхнув. Був Митьком — Митьком і лишився. Для Ригоровича, звісно. Всі його команди виконує…
Ну, а з паюванням землі то суцільна кумедія. Походіть, попитайте в людей, де його пай. Хіба що на бумазі отій, що у сейфі Ригоровича. Разом з актами. Що їх люди і в очі не бачили.
Був колгосп — колгосп і лишився. Тільки що назву змінили.
Думав, мучився Колодій — ніяк не міг заспокоїтись.
У газету писати?
Колись писав, пробував. Надрукували, а толку? На ньому ж усе й окошилося. Причепились до чогось, розряд понизили.
Дзвонить до району?.. В область?.. У Київ?..
Аякже, додзвонишся!..
Все в один клубок зав’язалося, всі продані й куплені.
Колись до Президента достукався — листа написав. Знайомого в Києві попросив однести в канцелярію — не довіряв уже й пошті…
І що з того вийшло? Пшик з того вийшов! Переслали листа, відфутболили тим, на кого він у листі тому й скаржився, — вживіть заходів, повідомте.
Вжили… Повідомили… Місяць тягали: допитувались, чого це він надумався Президента тривожити…
Народ! Народ піднімати — нема іншого виходу!
І настав день виборів, коли вирішувалась доля села.
Ригорович «Волгу» свою не пожалів: пенсіонерів на голосування привозив-відвозив.
Дров майже в кожен двір завіз — де й солярки дістав.
Газ обіцяв у кожну хату провести.
З усіма запросто ручкався.
Колодій же ішов на голосування переконаний у перемозі. Майже всі двори обходив, пояснюючи, що і до чого. Всі з ним погоджувалися, всі! Бабусі вслід хрестили: «Помагай тобі Бог, чоловіче добрий!»
Не зупинило і те, що уночі хтось усі вулики водою по вінця залив.
І листи підкидні з погрозою хату спалити.
Дуня перевелася нінащо: ночі не спала.
А він тільки зціплював зуби: «Переможемо — всіх до нігтя притиснемо!»
Проголосували, порахували: два проценти за нього.
Вертався додому — руки од гніву трусилися: «Та пропадіть ви пропадом, щоб я підставляв за вас голову! Хочете жити в болоті — здихайте в болоті!»
Поспіхом, за безцінь, спродався і виїхав.
І зітхнув полегшено Ригорович: збувся «Божої кари».
Печатка
Історія ця сталася на початку війни, під час навального наступу німців. Герой її, типова радянська людина, пройшов усі щаблі тогочасного виховання: спершу піонерський загін, потім — комсомолія, а далі вже й членство в комуністичній партії з короткою приставкою «б». Тож герой цієї історії засвоїв усі істини марксистсько-ленінського вчення, аж до «Короткого курсу» включно, вони ввійшли йому в плоть і кров, стали його непохитною вірою. Він щиро вірив у те, що класова боротьба триватиме, допоки й сонце світитиме, що наш устрій — найсправедливіший і тому завоює весь світ, і до слова друкованого, а особливо до слова, що йшло із центру, з Москви, ставився зі святою побожністю. Тому й усі накази, що спускалися згори, виконував беззастережно. І коли б його ще в тридцять сьомому заарештували і сказали б, що він ворог народу, він би повірив і в це… Не те що повірив би, а просто б подумав, що так, знацця, й треба, що це необхідно для партії, членом якої він був, і, не вагаючись, підписував би усі свідчення, що йому підсовував би слідчий.
Отже, герой наш, повторюю, був типовою радянською людиною й історія, що з ним сталася, могла статися з кожним із нас.
Війна застукала його на посаді голови колгоспу, неподалік від Житомира. У перший же день він подався у військкомат: проситися на фронт, але там йому сказали, що він заброньований і повинен тут, у тилу, кувати неминучу й швидку перемогу над ворогом. Поткнувсь до райкому, та краще б не потикався: там на нього нагримали, натупотіли ногами («Ти що, мудріший од нас хочеш бути?»), і він, підкорившись суворій дисципліні партійній, так і повернувся в рідне село «незасватаним» та ще й з намиленою шиєю.
Отут потрібен невеликий відступ, щоб поближче познайомитися із нашим героєм. Заповнити його, так би мовити, анкету.
Він народився 1915 року в родині селян-бідняків. Отож класово чисте походження було йому забезпечене. В 1928 році став піонером, а вже в тридцятому, в розпалі класової боротьби на селі, вступив до комсомолу. Брав активну участь в колективізації, очолив молодіжний загін по викачуванню лишків прихованого хліба в тридцять другому — тридцять третьому роках, був помічений і посланий на короткотермінові курси комсомольського активу. У 1936 році прийнятий до лав ВКП(б), а через рік його поставили головою колгоспу в рідному селі, що неподалік од Житомира. Замість голови, який виявився «прихованим ворогом народу»: під час голодовки намагався врятувати своїх односельців од неминучої смерті. За кордоном не був, родичів не мав, одружився на дівчині теж походження класово чистого і на початок війни прижив з нею двійко класово чистих дітей.