Понесли, як колоду (Наталка й тут намагалась пручатися), та на підводу й пожбурили. Голічерева, лицем догори.
Один ноги осідлав, щоб не скотилася, а другий, реготнувши, на обличчя вмостився:
— Нюш-нюш, паренек, русский душок!
Наталка й нюхнула — зубами в оте учепилася…
В оте саме… В оте!.. Солдатик — кулею з воза! Мінометом завив! Не нашим — німецьким. Що його солдати прозвали «Ванюшею». На противагу «Катюші». Такої голосистої пари ще не відала жодна війна. Завиють — душу виймають!
(Мене досі розбирає цікавість: як вона, сатана, оте зубами дістала?)
І почесала Наталка без пересадки на Колиму.
Оформлена Смершем як шпигунка німецька.
Мало того, що до фашистів утекти намагалася, ще й голубчиками їх називала!
Гріх — непростимий.
Лейтенант же довго ходив, перев’язаний навскіс:
— Понимаешь, зацепило осколком!
А солдатика, що ледь не позбувся чоловічої гідності, нагородили медаллю. «За боевые заслуги».
Ото й таке на війні тій траплялося.
Входження в ринок
Першим у ринок зопалу вшелешкавсь я.
Не спитавши мудрої своєї дружини.
Реклама задовбала. З ранку до вечора. Вкрадливий баритон обсотував мою свідомість, умовляв, переконував, що без цього приладу я жити не зможу. Йому день і ніч не давали спокою мої болячки, він про них тільки й думав.
Доконала мене його довірлива розповідь про той апарат.
Створений для космонавтів, надсекретний прилад оцей надійшов нещодавно у вільний продаж. Його не так легко дістати, бо вмить розкуповують, але оскільки я до них вчасно звернувся, то вони для мене забронювали екземпляр.
— Скільки ж він коштує? — перепитую в гендляра телефоном. Я вже дозрів, прилад той уже й спати мені не давав.
— Всього чотири тисячі, — не забарився той. І швиденько додав: — Але це тільки для вас. Так він набагато дорожчий.
— У мене чотирьох тисяч немає, — сказав я розчаровано. І поклав рурку.
За годину — знов його голос:
— Анатолію Андрійовичу, — він уже знав моє ім’я та по батькові. — Оскільки ви інвалід Вітчизняної, ми вирішили продати вам по собівартості. Без жодних націнок. Всього дві тисячі… Лади?
Ще б не «лади»! Дві тисячі в мене були. На ліки.
— Тільки після обіду приносьте.
Після обіду дружина збиралася до дітей.
Принесли хромоване чудо. Я його одразу ж і заховав, вирішивши потроху підготувати дружину.
А наступного дня знову дзвінок. І щебет жіночий:
— Вітаю вас із приладом!
— Дякую. А хто це?
— Я пробачаюсь, але стався недогляд. Щоб користуватися приладом, необхідно приймати пігулки.
— Скільки з мене?
— Дві тисячі гривень. Щорічно.
Пожбуривши рурку, я дістав куплену з дурної голови заразу і довго копав її ногою.
А дружина, коли я їй усе розповів, покрутила біля скроні пальцем:
— Ти в мене неможливий! Треба ж отак утелющитись!
Не заперечував. Запхнув здуру придбаного чорта в куток, завалив книжками.
А за півроку настала моя черга крутити пальцем біля скроні: дружина теж ушелешкалась.
Зроду-віку не бачив її такою ошелешеною. Ходила з таким виглядом, наче перед нею весь світ завалився. Її, що сім разів зміряє, та й то ще раз переміря… Її, Євдокію Несторівну… Обвели довкруж пальця, наче дитину!
Купила електромасажер. Китайський. За три тисячі. Віддала ще й подякувала, що дві тисячі скинули як ветерану війни. А заглянула до універмагу — стоять голуб’ята по чотириста гривень штука.
І другого ж дня по телефону щебет жіночий. Про пігулки в дві з половиною тисячі гривень ціною.
— Ринкові стосунки, моя дорогенька, — втішав дружину як міг.
Ринкові стосунки…
Гонорар
За роки незалежності я написав п’ять книжок, не одержавши за свою каторжну працю копійки щербатої. Добре, що за кордоном знаходилися спонсори, які й фінансували видання цих книжок, окрім гонорарів, звичайно. А то жодна книга моя не побачила б світу: наші скоробагатьки презирливо гнуть кирпу, коли книга не на «русском».
А тепер ближче до діла.
Два місяці тому я зламав праву руку. Хоч би де мене чорти носили, хоч на які гори видирався, од Тянь-Шаню аж до Паміру, — повертавсь неушкоджений. А тут Богові ввірвався терпець і я біля дому, перед порогом, так брязнувся об асфальт, що й пальці повискакували.
Ну — рентген, ну — гіпс од ліктя до кінчиків пальців, ну — замість правиці біла балабуха, що я її мусів шість тижнів вичукикувати.