— Ну як?
— Ти оцю розвалюху хочеш купити? — ошелешено спитала Маруся: посеред зарослого бур’янищами двора (тільки вовкам і водитись!) сумно світила обшарпаними стінами нужденна хатина.
— А що? Хата як хата. — Максим не на хату дивився — дивився удаль.
— Та ти сюди поверни свою шияку, сюди! Чи тобі вже зовсім повилазило?
Максим із жалем одірвав погляд від обрію, глянув на хату:
— А чим вона тобі погана? Побілимо, приберем — буде не гірша, ніж у людей. Зате оно криниця внизу! Вода як мед.
— Пий її сам, оту воду! Ноги моєї у дворі цьому не буде!
— А я в твою тюрму не піду!.. Де ще ти бачила, щоб отак у дворі лелеки жили? — Біля хати, на акації всохлій, чорніло величезне, до весни порожнє гніздо.
— Господи, йому лелеки в голові! — сплеснула в долоні Маруся. — Залазь у те гніздо та й сиди усю зиму, а я в цій хаті жити не буду!
— Будеш, ніде ти не дінешся, — сказав їй Максим.
І як у воду дивився: поплакала, посварилась Маруся та врешті й погодилась. Тим більше що Максим їй пообіцяв:
— Та ми її так причепуримо, що й не впізнаєш! — Максим поза тим двором просторим, нічим не затуленим, уже себе й уявити не міг. Вийти щоранку з хати, глянути вдалечінь — на цілісінький день сонце в душі!
Сторгували за двісті карбованців та й перебралися. Лягли спати вже поночі: з раннього ранку прибирали та чепурили. Ухоркались так, що не пам’ятали, коли й до ліжка долізли. А проснулась далеко за північ Маруся: писк, цокіт, шурхіт і глухі, як крізь подушку, удари. І темно, як у могилі.
Маруся мов і не з боязких, а тут і мороз поза шкірою.
— Максиме!.. Максиме!..
Спить як убитий. Зарився з головою в подушку — і хоч над вухом стріляй.
А внизу вже все ходором ходить.
Зібралася з духом Маруся і, не злазячи з ліжка, намацала на стіні вимикач. Увімкнула й заверещала щосили: долівка так і ворушилась мишвою. А посередині — вуж. З Максимову руку завтовшки. Чи то від світла, чи од Марусиного вереску миші так і сипонули під ліжко та лаву, а вуж згорнувся в товстенне кільце, націлився на Марусю гострою мордою. Тут уже проснувся й Максим:
— Ти чого?..
— Он!.. Он!.. — показує на долівку Маруся. Не боялася нічого, окрім гадюк та вужів. Після того, як її ще в дитинстві гадюка ужалила.
— Ти диви, вуж! — сказав Максим, груди чухмарячи. — Звідки ти взявся?
— Убий його!.. Вбий!
— Ти що? За що його убивати?
Зсунувся з ліжка, як був босяком, підійшов до вужа. Вуж підняв голову, викидаючи роздвоєний язичок, гострі, як гвіздочки, очі погрозливо зблиснули.
— Ну, чого ти, дурний? — нахилився над ним Максим. — Своїх не впізнав? — Ухопив нижче двох жовтих плям, одірвав од долівки. Вуж загойдався довгим тілом в повітрі, а потім, спружинивши, обвився довкола Максимової руки.
— Максиме!!! — Маруся вже не впізнавала власного голосу. Тулилася до стіни, її всю так і тіпало.
— Ходімо надвір, — мовив Максим до вужа. — Там тобі буде краще. — І поніс його з хати.
— Відніс аж на леваду, — сказав, повернувшись. Заліз під ковдру, солодко потягнувся, спитав Марусю, яка ще підпирала стіну: — А ти чого не лягаєш? Гаси світло й лягай.
Коли ж Маруся погасила світло й лягла і він спробував обняти її, вона мимоволі одсахнулася од чоловіка: раптом здалося, що вуж і досі обвивається довкола Максимової руки.
Вранці невиспана, з синцями попід очима стала збирати свій одяг.
— Ти куди?
Маруся мовчки в’язала великий вузлище.
— Ти що, оглухла? Куди це збираєшся?
— До батьків!.. Ноги моєї тут більше не буде!
— Ти що, вужа злякалася? Так я його одніс аж на леваду.
— А миші?
— Миші?.. Та мишей ми запросто виведемо!
— Як ти їх виведеш?
— Дістану отрути… Або ще краще — кота!
— Справиться твій кіт із цією нечистю! Від них оно долівка ворушиться.
— Справиться. Я такого кота принесу, що за одну ніч усіх мишей передушить. — Максим і справді мав на увазі кота, що цієї весни невідомо звідки появився в селі. Не інакше завезли здалеку: здихатись чорта. Не кіт, а тигряка, на тигра і схожий. Лобище як у ведмедя, а пазурі — страшно й дивитись. Увечері як засвітить очима зеленими з-за якогось куща — мороз поза шкірою. Собаки й ті стали його стороною обходити, а який хотів познайомитись ближче, тікав потім світ за очі з подертим писком.